Збірка оповідань, яка переносить в різні епохи та куточки України, від давнини до космічних станцій майбутнього. Авторки майстерно поєднують історичну реальність із фантастикою, створюючи яскраві пригоди, містичні історії та глибокі роздуми про коріння та ідентичність. Книга дарує відчуття подорожі крізь час і простір, відкриваючи нові світи та змушуючи заново відкривати красу та загадковість України.

Книга "Хроніки незвіданих земель" - це своєрідна часопросторова карта України, яка веде читача від античних часів до далекого майбутнього - як в історичному, так і у фантастичному ключі. Це справжня мандрівка у часі й просторі України, якою ми її ще не знали - чарівною, міфічною, техногенною і космічною. П’ять авторок - п’ять унікальних голосів, що разом створюють мозаїку сюжетів, стилів і настроїв. Особливо вражає, як кожне оповідання відображає окрему епоху: від античних берегів Криму до марсіанської колонії у XXIII столітті. Проте головне - скрізь відчувається український дух, навіть у найфантастичніших реаліях. Світлана Тараторіна майстерно переплітає грецьку, римську та місцеву міфології, створюючи атмосферу античності з яскравими описами природи і давніх ритуалів. Наталія Довгопол поєднує сучасне життя з історичними легендами, додаючи містичну інтригу та дух лицарської романтики. Ірина Грабовська занурює в атмосферу індустріального Донбасу, створюючи містичний трилер з детективними нотами та глибокою емоційною психологічною складовою. Наталія Матолінець вплітає в оповідання урбан-фентезі, антифашистські та антиссовєтські мотиви, розповідаючи драматичну історію про пам’ять, магію і кохання. Дарія Піскозуб створює космічну оповідь з елементами політики та соціальної драми, де майбутнє України - від Галичини до Донбасу й Сходу - розкривається через призму космічної колонії. Рекомендую цю збірку всім, хто шукає українське фентезі нового рівня - з глибокими темами, цікавою формою та справжнім зануренням у незвідане.

Це захоплива мандрівка крізь час і простір, у якій майстерно поєднано історичні реалії та фантастичні елементи. Авторки створюють багатошаровий світ, де кожне оповідання відкриває новий вимір України — від давнини до далеких космічних поселень. Книга вражає атмосферністю, різноманітністю сюжетів і щирою любов’ю до української культури.

Щодо сюжету. Постапокаліптичний світ, в якому люди знову живуть племенами які воюють одне з одним. Є бог – Машина та її сестра-ворог Гемма. Люди вклоняються Машині. Але Гемма захоплює розум деяких людей, щоб захопити владу собі. Є люди з певними надздібностями – ткачі. Я не зрозумів, що вони таке і як працюють їхні здібності. Це однозначно не моя книга. Читалася важко, світоустрій не зовсім зрозумілий. Ще й кожен розділ ведеться від імені іншого героя, я таке не люблю, доводиться весь час переналаштовуватися, мене це збиває. Герої якісь не живі, жоден не викликав моєї прихильності. У мене склалося враження, що авторка вигадала свій світ і вирішила, що читачі повинні читати її думки. Тому й не потрудилася описати його як слід. Читати продовження однозначно не планую.

Не можу сказати, що це погана збірка — у ній є цікаві ідеї та певна літературна атмосфера. Найбільше мене зачепили два оповідання: «Голос у моїй голові» Наталії Довгопол та «Соловей і його любов» Ярини Каторж — справжні емоційні міні-історії, які залишають слід. Проте загальне враження дещо розмите. Мені бракувало динаміки, глибшої інтриги чи хоч якогось елементу, який би утримував мою увагу. На жаль, з середини збірки в мене почався так званий «нечитун» — не хотілося повертатися до тексту. Як не дивно, найбільше сподобалось не змістове наповнення, а оформлення: дуже гарна палітурка, стильний форзац і зріз сторінок — усе це створює відчуття, ніби тримаєш у руках щось особливе. Цікаво, що авторки спробували створити альтернативні реальності, у яких українські міста оживають у химерний і навіть містичний спосіб. Ідея виглядає доволі амбітною — створити український міф у сучасному художньому виконанні. Хоч не завжди реалізація відповідала задуму, проте такий підхід хочеться підтримати, бо це крок до формування нової урбаністичної магії в українській літературі. Збірка має свого читача, але, на жаль, я ним не стала.

Збірка 12 фантастичних оповідань наших українських авторок. Збірка про війну, силу роду, жіночу силу, кохання, втрату, віру, надію, вибір та магію з елементами фентезі. Тамара Горіха Зерня "Потяг." "Я все ще бачила сни про потяг, але жодного разу він не зніс мене..... Я знаю, що колись це зіткнення відбудеться. Я навіть хочу подивитися, чи зможе він зрушити мене з місця." Ірина Грабовська "Вогненні серця." "Усі хочуть жити. Просто є люди, у серці яких - вогонь." Наталія Довгопол "Левке." "Мало ж бути хоч щось незмінне, неопалиме в цьому світі. Бо інакше за що нам, людям, триматися, коли вночі, у темряві порожньої кімнати, серце калатає, а душа провалюється в прірву." Олена Захарченко "Воїн і річка." "Але річка бігла за своїми вічними природними законами, і війна наша в її тисячолітньому житті була тільки дрібним епізодом." Дара Корній "Морельковий чай." "Війну легко розпочати... Війну з собою, війну проти себе, війну проти всіх... А закінчити?" "Вони лишень чоловіки. Вони не воїни. Жінка ти чи чоловік - для війни й на війні це байдуже. На війні ви в рівних умовах: ти або воїн, або йди додому." Олена Кузьміна "Тримай землю!" "Вибору жодна з них не мала. Вони не вибирали цієї клятої війни, не вибирали скажених сусідів, які в один день зруйнували все, що люди будували роками." Наталія Матолінець "Дальні покої." "Усе, хай би що діялося, колись мало ся скінчити. Навіть війна." Анастасія Нікуліна "Трійка. Четвірка. Нуль." "Перетворила власне світло на темряву. Знищила всіх, хто напав на її дім. Ба більше, знищила пам'ять про них." Ореста Осійчук "Насіння в моїй кишені." "Війна відібрала в мене дім...Не війна...Твій дім знищили конкретні люди. У них є ім'я, прізвище, скоріше за все, є сім'я, діти, батьки, куми, друзі, з якими вони збираються на свята, п'ють горілку, жартують." Дарія Піскозуб "Смертеікло." "То не страх, а оберіг! Кого дух смерті пильнує, той спатиме міцного!" "Любов - до землі, до родини, до життя. Лють - до смерті та болю..." Юліта Ран "Позивний “Мавка”." "Твоя земля. Ти коріння від її коріння. Нікуди не їдь звідси. Чуєш?" Світлана Тараторіна "Житія Марії та Ольги. Апокриф нового світу." "Страх каже: зупинися, не роби нічого. Натомість Любов вимагає дій." Мені сподобалися не все, але "Позивний Мавка" та "Морельковий чай" я плакала вони в саме серце, ще мене тронули "Насіння в моїй кишені", "Смертеікло!" та "Потяг". Прочитавши збірку віриш в краще, маєш надію на нашу перемогу, на силу нашого роду, яка обов'язково нас захистить та допоможе. Наш народ не побороти!

"Неймовірні історії, у які буде важко повірити і які колись переповідатимуть подібно до казок минулого." І це ще поки не мої враження, це слова Альони Сіліної із передмови до збірки оповідань у жанрі міського фентезі. Подаю їх як цитату, бо мені здається, що вони найбільш вичерпно і лаконічно описують, про що "Легендарій дивних міст". Дев’ять ретелінгів, від доволі коротких, і до таких, які легко могли б стати частиною більшої оповіді. Авторкам вдалося зацікавити та навіть перевершити певні мої очікування. Класно, що на базі української міфології, відомих нам з дитинства казок чи легенд сучасні автори презентують все більше захопливих історій різних жанрів. Наталія Матолінець - одна з моїх улюблених фентезі-авторок (дуже люблю "Гессі" і "Всі мої ключі і Ґайя"). Її історія "Ольґерда проти ночі" починається з опису типової молодіжної святкової вечірки. А далі авторка майстерно, попри невеликий обсяг, занурює у історію, в якій є і хлопець у біді, і дівчина, яка може його порятувати, бо володіє чуттям. Але це може бути надто небезпечно для неї, саме від таких учинків її завжди застерігали рідні. Імена головних героїв - Ольґерда і Кай - нагадують про усіма улюблену з дитинства казку "Снігова королева". Та нехай це не наштовхує на думку, що можна наперед передбачити сюжет, бо він самобутній, з незвичайними магічними артефактами, давніми легендами та небезпечними пригодами і складними виборами. "Голос у моїй голові " від Наталії Довгопол пропонує фентезійно-детективну історію, кожен розділ якої ведеться від імені одного із персонажів, і в певні моменти заплутує в розумінні, хто ж позитивний герой, а хто лиходій. Крім того, тут піднімається проблематика стосунків між батьками та дітьми-студентами, дружні стосунки, трохи романтики та, звичайно, виринає страшна таємниця, яку потрібно розгадати, поки сила магічної сопілки не перетворилася когось з персонажів на вбивцю. ___ У "Кет в чоботях" Ксенії Сокульської магічні істоти у сучасному Києві ведуть бізнес: дістають рідкісні магічні артефакти, як-от перо жар-жайвора, обговорюють пошуки нового троля для Подільсько-Воскресенського мосту, втихомирюють русалок, а також роблять весільні букети або ж зривають весільні домовленості. Мені сподобався опис побуту магічних істот, які непогано пристосувалися до умов сьогодення. Але виникли і запитання про Чарокрай, про Бранців, про Пагорби чарівного лісу, про це все б із задоволенням прочитала ще. У історії "Злими відьмами не народжуються" Анастасія Куликова химерно поєднала проклятих зведених сестер, відьму, закляту і ув'язнену у світі мрії, казку про дідову та бабину дочок, а ще цікавих магічних істот: Підземельника, Ліхтарника, Атомницю. Дуже сподобалося трактування відомої казки, поєднання різних часових ліній і сеттинг сучасності. "Залізоноса" Дарії Піскозуб розповідає про Луцьк, а тому я певною мірою упереджена читачка?) Це оповідання про полювання на відьом, яких могутня богиня через війну наділила силами для захисту рідної землі. Але інше породження магії прагне їх знищити, і коли сили виявляються майже рівними, то варто для спасіння дорогих людей, для захисту майбутніх поколінь, для збереження магічних сил вдатися до крайнощів. Надзвичайно здивувала така легенда виникнення відомої з дитинства Баби-Яги. Два оповідання Ярини Каторож увійшли у збірку, вони невеликі за обсягом, але дуже сенсові та глибокі. "Вишня та її крила" надзвичайно метафорична оповідка, про любов, про зраду та про силу ангельських крил. А "Соловей і його любов" неймовірно щемко розкриває силу юнацької любові, а також наслідки нерозділеної любові, аж до нездатності любити, до порожнечі, що виникає, коли немає здатності кохати. Але дає надію, допоки можна звіритися Садівниці. І знову ж, дуже сучасні Соловей та Мандрівниця, які будуть зрозумілі як дорослим, так і юним читачам. Це, мені здалося, найбільш терапевтична історія. Світлана Тараторіна для збірки написала про "Бункер", поєднавши Алісу та Комору чи то в історії про Синю Бороду, чи то у часовій петлі. Молода жінка приходить до тями у бункері і намагається згадати або ж зрозуміти з уривків спогадів, що ж сталося у її житті, чи можна довіряти чоловікові поруч, чи справді відбулася екокатастрофа, чи вона стала об'єктом якогось експерименту - дуже моторошно і практично до самого кінця багато незрозумілих моментів, але неочікувано та приголомшливо у фіналі. І остання у збірці історія Ірини Пасько "Пересади мене через поріг" розповідає про сім'ю Ніни, її складні стосунки з матір'ю, вітчимом, який жахливо дратує дівчину, та ідеальною молодшою сестрою. Не додає впевненості молодій студентці філфаку відсутність будь-якої інформації про рідного батька, а ще незрозумілий дар передбачати майбутнє. А потім у її житті з'являється Олег, і так хочеться зрозуміти, чи він допоможе Ніні, чи ж виявиться черговим розчаруванням. Фінал шокує, як розкриттям сімейної таємниці, так і початком повномасштабного вторгнення.

Почну з того, що я цю збірку читала аж занадто довго. І мова не "дозованість" - мені просто не все і не завжди "йшло"( Трохи відштовхували одруківки. До всього, я от дочитала останнє оповідання, і вже не можу згадати деталей попередніх, хоч є кілька теж прочитаних сьогодні. Дивно якось. Не залишилось того незвичного посмаку, коли ще певний час історія "тримає"... Щоб сказати, що щось було вкрай поганим, то ні. Мені от дуже сподобались обидва оповідання Ярини Каторож?Це моє перше знайомство з авторкою, незважаючи на те, що я маю нечитаний цикл "Палімпсест" та "Алхімію свободи" - тішить, що детальне знайомство зі світами письменниці ще у мене попереду. Для себе зрозуміла, що я практично не розбираюсь в піджанрах сучасного фентезі ?От до прикладу оповідання Світлани Тараторіної "Бункер" мені теж сподобалось, але було відчуття, що це не зовсім моє))) Дивно трохи) Загалом збірку б радила б брати, якщо що ви жодну з авторок ще не читали. Для мене теж були геть нові імена, наприклад Ірина Пасько. П.с. про Матолінець і Довгопол навмисне не пишу, бо моє давнє люблене?