🌼『У давнину на перехресті чотирьох доріг вішали злочинців. Та то було колись.』🌼 ★★★☆☆3,7\5 Це було моє перше знайомство з цією авторкою..і вважаю, що воно пройшло вдало😋 Мене довгий час цікавили та вабили її книги (тому я зібрала всі, що в нас вийшли🙃)) і нарешті я наважилася одну з них прочитати☺️ Сюжет в книги цікавий) Розповідає про Філіпа, який у ранньому дитинстві втратив батьків, і його виховав його кузен Емброуз. Вони весь час проводили разом (тому хлопець сильно до нього прив'язався), але з часом здоров'я Емброуза погіршилося і лікар порекомендував йому відправитися в місця, де дощ не йде 6 днів з 7😅 🌞 і тому він від'їздить до Італії на лікування. Там Емброзуз зустрічає далеку їх родичку кузину Рейчел🖤 в яку згодом несподівано закохується та несподівано з нею одружується... і так само несподівано він помирає... Філіп починає підозрювати в убивстві дружину брата (на такі думки вплинули листи в яких... Емброуз писав, що його хочуть отруїти😵) Після цього Філіп рішуче налаштований помститися їй, але😀... коли вона неочікувано з'являється в їхньому маєтку, його починають брати сумніви🫣 бо жінка явно не схожа на вбивцю... Важко було відірватися від книги, мене дуже зацікавили події (чогось вау чи напружених поворотів там немає, але все одно було цікаво читати 👀) Я не повною мірою прониклася емоціями персонажів (точніше персонажа, бо книга йде від лиця гг Філіпа і викладена, як його розповідь про події, що минули) Часом деякими своїми діями він мене дратував😀 *Найбільш в книзі мені сподобався початок (і то настільки, що після 20 з чимось сторінок... я побігла замовляти ще одну книгу авторки, але вже англійською)) Кінець книги мене більш-менш влаштував (ще до самого закінчення книги я здогадалась, що буде в фіналі через одне питання) Загалом, я задоволена історією і планую подивитися екранізацію🤗 _________________ 📎"Дивно, як у хвилини найбільшої скрути розум рветься назад у дитинство"

Дафна дю Мор'є — це точно та авторка, яку треба читати в похмуру дощову погоду. Коли на вулиці туман та мряка, а вдома тепленький чай та м'яка ковдра. Середовище, в якому знаходяться головні герої її творів, це не просто фон, а дуже важлива складова сюжету. Може, я забуду імена героїв та деякі події, але точно буду пам'ятати образ Мендерлею: величний маєток, сади з незліченною кількістю рослин, скали, море? Головна героїня твору "Ребекка" не має ні імені, ні віку, ні сім'ї... Принаймні більшість інформації про неї нам невідома. Вона невпевнена в собі, зашугана та непомітна. Проте якимось незбагненим чином дівчина впадає в око містеру де Вінтеру, дорослому та статному вдівцю, який швидко бере її за дружину. Переїхавши у маєток свого чоловіка, головна героїня ніби опиняється в паралельній реальності. Атмосфера та люди для неї нові, вона все ніяк не може звикнути до свого нового статусу та уваги, якою її обдаровують усі навколо. Адже до смерті колишньої дружини містера де Вінтере Ребекки Менделей був веселим та шумним місцем зустрічі багатьох людей. Тепер, коли у маєтку з'явилася нова хазяйка, вони сподіваються на повернення масштабних маскарадів, балів та прийомів. Дівчина намагається влитися в нове коло знайомих, порозумітися зі слугами в маєтку, підтримувати хороші стосунки з чоловіком, але її всюди переслідує тінь колишньої місис де Вінтер. "А Ребекка ставила квіти на цей стіл. А Ребекка пила чай цієї години. А Ребекка сама займалася орагінзацією маскарадів. А Ребекка це, а Ребекка те..." Більше того, ситуацію загострюють обставини смерті Ребекки, адже це була дуже трагічна та травмуюча подія для всіх жителів маєтку та околиць... Початок здався мені трошки затягнутим. Десь до половини книжки відбувається небагато. Ми лише знайомимося зі всім навколо, як і головна героїня. Але з другої частини книги???? Отам вже починається ого-го. Динаміка, цікаві повороти, напружена та темна атмосфера. Чесно, я вже й сама не знала, у що вірити. Трошки схожі емоції у мене були після прочитання "Веріті". Авторка не дає конкретної відповіді, й, здається, шансу дізнатися правду вже не буде??‍♀️ А ще мені дуже сподобалася трансформація головної героїні. Авторка дуже багато часу приділяла опису її характеру та особистості. І спочатку мене це дратувало: "Ну скільки вже можна бути такою нюнею. Поводишся, як дитина". Але те, як вона швидко змінюється під тиском обставин? Ну це було вау. Хоча я й не завжди була згідна з нею та її діями, але авторці класно вдалося створити та розвинути її образ. А ще ця похмура атмосфера... Ну дуже смачно вийшло??

Книга має стильне оформлення,  приємний на дотик папір і зручний для читання шрифт — ці деталі справляють гарне перше враження, на що я й "клюнула". Проте сам твір залишив досить суперечливі враження. Читання далося нелегко: велика кількість описів сповільнює темп, а сюжетна зав’язка розгортається занадто повільно. Попри виразну авторську подачу, мені не вдалося відчути атмосферу роману — вона залишалася наче осторонь. Безіменна героїня викликала швидше роздратування, ніж співпереживання, і через це мені складно було емоційно зануритись у її історію. Фінал виявився для мене незрозумілим і не зовсім завершеним. Та попри загальне враження, не можу не відзначити, що в тексті є сильні цитати, над якими справді хочеться зупинитися і подумати. Це одна з тих історій, які або захоплюють, або зовсім не залишають по собі сліду. У моєму випадку — друге. Попри те, що книга не стала для мене близькою, я все ж рада, що її прочитала. У ній порушуються глибокі теми — стосунки, недомовленість, пошук себе у чужому житті. Це досвід, який точно залишає простір для роздумів.

Чомусь я думала, що це детектив, хоча детективного тут може 5-7% Історія про молодого і багатенького молодика, який не дуже полюбляє товариство жінок і звичний розпорядок життя якого порушує поява його кузини Рейчел. Жінки, яка раптово звалилася на його голову і незрозуміло чим саме і як її задурманила. Вона подобається всім. Ніжна, ерудована, працьовита, скромна, але при цьому весь час її переслідує флер ”щось із нею не так, але що”. Тут нема динаміки, великої кількості подій, зате багато описів природи чи будинку/вілли, неспішні роздуми головного героя, поступова зміна його ставлення до кузини. І зазвичай таке читається доволі нудно і довго, але я цю книжку проковтнула і не помітила, бо це було легко і цікаво. Головний герой - безхребетний тюфяк, але я для себе це пояснила його молодістю та обмеженим колом спілкування. Тому досвідчений жінці було легко ним заволодіти, бо він просто не знав, чого від жінок загалом можна очікувати. Кінцівки подібні я так і не полюбила, бо я хочу бути на 100% впевненою, були мої здогадки правильними чи ні, а не додумувати уже після прочитання. Загалом книга з її атмосферою і якоюсь таємничістю сподобалось.

Непоганий готичний роман, написаний красиво. Не можу сказати, що він мені дуже сподобався, але й поганим його не назвеш. Загалом у мене залишилися рівні враження від книги — вона мене не здивувала і не зачепила. Сюжет для мене був передбачуваним, а головний герой трохи дратував своєю інфантильністю та підлітковою поведінкою.

Це збірка з 6-ти оповідань авторки, наповнені містичною та смертельною аурою. Вразило перше оповідання «Птахи», яке було покладено в основу назви збірки. Це щось у стилі зомбі-апокаліпсису, тільки людство потерпає не від повставших мертвяків, а від... Можете здогадатися чого) Тут тривожний й динамічний ритм зберігається до останнього слова. Важко було відірватись. Тож саме його рекомендую прочитати. Інші твори були вже не такими динамічними, але все ще зберігали гнітючий вайб. Тому якщо вам таке подобається, рекомендую прочитати всю збірку.

Це перша «доросла» книга, яку я прочитала більше 10 років тому і тоді мене ця історія вразила. Нещодавно перечитала і я досі люблю цю історію, як і раніше. Викликає багато емоцій, як позитивних, так і негативних. Місіс Ван Гоппер та місіс Денверз прописані так добре, що бісили мене через букви. А описи Мендерлі зачаровували мою уяву, це було дуже гарно. Неймовірна історія, яка дуже гарно написана і я впевнена, що ще не раз її перечитаю❤️

«Моя кузина Рейчел» — це інтригуючий роман, який поєднує елементи загадки, психологічної драми та романтичної історії. Сюжет зосереджений на молодому чоловікові, Філіпі, який після смерті свого кузена, амбітного бізнесмена, опиняється в центрі таємничих подій. Він дізнається про свою кузину Рейчел, жінку, яку він ніколи не бачив, і яка стала причиною його кузенової смерті. Зіткнувшись з нею, Філіп не може вирішити, чи є вона винною в смерті чоловіка, чи ж насправді це його уява, що створює напруження, яке утримує читача на кожній сторінці. Що справді вражає в цій книзі — це психологічна глибина персонажів. Рейчел — складна і загадкова жінка, її персонаж настільки багатий на контрасти, що це змушує читача сумніватися в її мотивах до самого кінця. Її образ притягує й водночас відштовхує, що робить її неймовірно цікавою для аналізу. Філіп же — молода людина, наївна і не зовсім готова до реальних випробувань життя. Його боротьба з власними почуттями до Рейчел, а також спроби зрозуміти, чи можна їй довіряти, створюють напружену атмосферу, яка тримає в напрузі до самого кінця. Для мене ця книжка є корисною, оскільки вона піднімає важливі питання про людську природу, вірність, довіру та можливість маніпуляції почуттями. Вона показує, як людські емоції можуть впливати на прийняття рішень і скільки нюансів існує в кожному нашому виборі. Водночас вона відкриває перед нами складність і неоднозначність моральних суджень. Це точно не був згаяний час, адже роман пропонує читачу не лише захоплюючий сюжет, а й можливість глибше зазирнути в психологію персонажів. Дю Мор’є зуміла створити історію, яка не дає відповіді на всі питання, але змушує задуматися про те, що таке справжня вина і чи завжди ми можемо довіряти своїм почуттям. Рекомендую «Моя кузина Рейчел» тим, хто любить психологічні драми та любовні історії з елементами трилера. Вона підійде тим, хто захоплюється літературними творами, де важливе місце займають складні персонажі та їхні внутрішні переживання.