Ця книга справжній ковток свіжого повітря. Через переплетені історії восьми жінок різного віку, кольору шкіри та походження Бернардін Еварісто розкриває багатогранність жіночого досвіду і силу ідентичності. Стиль написання несподіваний і поетичний, що робить читання одночасно легким і глибоким. Героїні живі, справжні, з усіма своїми болями, радощами і викликами. Ця книга про пошук себе і про те, як важливо чути один одного. Рекомендую тим, хто хоче побачити світ крізь різні жіночі погляди і зрозуміти, що значить бути «інакшою».

Цей роман — справжній вибух емоцій і голосів. «Дівчина, жінка, інакша» розповідає історії восьми жінок, які, хоч і різні за походженням і досвідом, об’єднані силою жіночої самосвідомості та прагненням до свободи. Бернардін Еварісто майстерно грає зі стилем, змішуючи поезію і прозу, створюючи унікальний наратив, що підштовхує читача замислитися про ідентичність, расу і гендер.

Дівчина, жінка, інакша - це глибока і багатоголоса книга про жіночий досвід, ідентичність і пошук себе. Кожна історія розповідає про окреме життя, але всі вони переплітаються між собою. Тут є і ніжність, і гнів, і сила. Особливо сподобалась сміливість, із якою авторка говорить про расу, гендер і любов у всіх її проявах. Це не проста, але дуже чесна й потрібна книга. Раджу тим, хто цінує сучасну літературу з голосом.

«Дівчина, жінка, інакша» - це особлива книга, яку я буду зберігати, перечитувати і рекомендувати впродовж наступних років. Чудово написана, часом лірична та емоційна, ця книга описує частини досвіду темношкірих англійок різних поколінь, і кожна з них відчувається справжньою та автентичною. Ознайомлення з досвідом цих жінок змусило замислитися над минулим, теперішнім і майбутнім темношкірих людей ❤️‍? Унікальність цих історій варіювалася від історій про кохання, дослідження, пошук своєї квір-ідентичності, гендер, дружбу, материнство, домашнє насильство, психічні захворювання до рівності. Здивувалася, як Еварісто вдалося вмістити стільки добре прописаних історій та персонажів на 400 сторінках книги. Це чітко показує, наскільки майстерно авторка володіє своєю справою, і я з нетерпінням чекаю на нові книжки від неї ? Я розумію, чому деяким може не сподобатися стиль написання, враховуючи, що він відрізняється від більшості книг, які є на ринку. Хоча мені знадобилося трохи часу, щоб звикнути до нього, я помітила, що це дозволило мені відчути розповідь більш достовірно Ця книга є унікальною та оригінальною, не схожою на все, що я коли-небудь читала. Це захоплююча , своєчасна і відкриваюча очі книга. Рекомендую!?

Чи подобаються вам книги, які не просто розповідають історію, а змушують її прожити? Ті, що зачіпають безліч різноманітних тем, але при цьому залишаються напрочуд цілісними? ? Так? У мене для вас дещо особливе! «Дівчина, жінка, інакша» схожа на справжню мозаїку голосів, історій та досвідів жінок (і не тільки). Героїні тут мають різний вік, колір шкіри, сексуальну орієнтацію, соціальний статус, але всі вони такі живі та справжні. Тому я розумію чому авторка стала лавреаткою Букера, вартує прочитання. Окремий респект, принаймні від мене, стилю: у книзі немає класичних розділів та мінімум розділових знаків. Спочатку це дивує, але потім читання перетворюється на ритмічний потік думок. Історія ллється без пауз, немов розмова десь на кухні за келихом вина або кавою. Теми й думки, що змінюють одна одну без перепочинку. Така собі літературна імпровізація Чому варто читати? ✨ історії жінок, про них самих, їхню силу, боротьбу, пошук себе ✨ Лондон у всій красі та незвабливості ✨ болючі теми з любов'ю та гумором водночас ✨ соціальні контрасти Деякі моменти книги змушували мене зупинитися, щоб переварити прочитане і не вибухнути "праведним гнівом", а деякі – хотілося перечитати знову, глибоко відчути їх, порефлексувати... Я вражена цією книгою, голосами, які в ній звучать і раджу з нею познайомитись, а для себе роблю висновок, що ще повернусь до неї згодом.

Це важка книга і щоб прочитати, і щоб описати емоції від прочитання, але я наважусь. 12 історій 12 британок африканського походження, кожна із яких проживала свою особисту драму життя. Я часто натрапляю на думку та й сама її поділяю, що читання дає нам змогу пережити досвід людей, якими ми ніколи не будемо. Втім, далеко не з усіма героїнями цієї книги я змогла прожити їх життєвий досвід, радше, залишалася спостерігачем, а з кимось із них у мене був схожий життєвий досвід. Тим цікавіше було його порівнювати і приміряти те саме «якби». Книга піднімає цілий пласт проблем: від расизму і шовінізму до ЛГБТ і важливості людині знати своє походження. Вона викликала у мене доволі стримані емоції, хоча сюжетні лінії оригінальні (переважно) і чудернацько закручені довкола однієї вистави про темношкірих амазонок. А в одній історії я просто із відразою вигукувала: «як це розбачити?! Яка бридотна бридота!!!?» Важко сприймався текст через відсутність розділових знаків і великих букв на початку речень, якщо ви колись читали «Сліпоту» Жозе Сарамаго, то ви розумієте про що йдеться. Але я так і не зрозуміла для чого Еварісто використала цей прийом, може, просто не знає пунктуації ? Зрештою, під кінець першої історії я призвичаїлась до пунктуації, вірніше її відсутності. І знайшла таки над чим порефлексувати. Думаю, ця книга буде цікавою тим, хто активно цікавиться темою фемінізму, бо вона не просто описує історію його трансформації, а й містить багато посилань на праці феміністок, зокрема темношкірих. Фінал у книги - потужний, саме такий, як я люблю: усі сюжетні ниточки складаються в прекрасне мереживо. Одна думка, на яку мене наштовхнула ця книга, мене не відпускає: звідусіль лунає теза, що ми повинні відійти від упереджень щодо інших людей, але я не знаю жодної людини, яка б не мала хоча б якихось упереджень щодо інших. Чи дійсно ми можемо безоціночно ставитись до оточуючих? Можливо, саме наявність цих ярликів і є рушійною силою для трансформації суспільства? Що ж заради таких рефлексій, зрештою, я й читаю.

Коли я вперше взяла книгу до рук і розгорнула її, то спочатку подумала, що мені дістався бракований варіант. Книга написана в досить дивному стилі – усі речення починаються з нового рядка, з маленької літери і в кінці не ставиться крапка. До такого життя мене не готувало, тому спочатку було досить тяжко призвичаїтися. Книга розповідає про життя різних жінок. В основному тут розповідається про темношкірих жінок, які люблять інших жінок, і яких суспільство не приймає. Починається усе з жінки на ім’я Амма, яка є автором п’єси про амазонок. І саме навколо цієї п‘єси крутяться усі сюжетні лінії. Тут є історія жінки, яка показала, що аб’юзивні стосунки бувають не лише з чоловіками. Але жінки також бувають як моральними, так і фізичними тиранами. Тут є історія дівчини, яку ще в дитинстві зґвалтувала групка п’яних покидьків. І хоча це її зробило лише сильнішою, але те, що вона, через упередження суспільства, мала справлятися самотужки, лякає та бентежить. Загалом тут усі історії, які показують, на скільки суспільство по різному сприймає чоловіка і жінку. І хоча тут розглянуті різні часові проміжки, але, як показує практика, з часом мало що змінюється. Тут навіть є героїня, яка народилася чоловіком, але в подальшому стала жінкою. І ось вона на своїй шкурі відчула цю різницю. Бути чоловіком і жінкою – це дві кардинально різні речі. Тут навіть є історія гендерно невизначеної жінки. Вона якби і жінка, але і не жінка. І вона дуже ображається, коли її називають жінкою. Структура книги нагадує фільм «Реальне кохання», де ми бачимо купу історій різних людей, які в результаті опиняються на одній вечірці. Не усі, звичайно, але основні головні героїні все таки відвідали ту саму виставу про амазонок, а в кінці завітали на гуляння в честь цієї події. Це вперше книга, яка отримала Букерівську премію, так сильно мене зачепила і стільки емоцій в мені викликала.

Ти - жінка, а значить духом сильна...⠀ Книжка, що не залишить байдужою жодну. ⠀ У центрі дії книги - театральна постановниця Амма, чия робота над виставою сплітає воєдино сюжетні лінії її дочки, колег і знайомих. ⠀ ⠀ 12 гострих та відвертих історій. Авторка не намагається згладжувати кути, видає повним комплектом усе: расизм, проблеми імміграції, аб'юз та інші паскудні ситуації, які стосуються героїнь, більшість з яких темношкірі британки. Вони не обирали долю та колір шкіри, але змушені часто відстоювати власні права та свободи через травми та біль. За героями потрібно слідкувати, щоб в кінці історії склалися в єдину мозаїку.⠀ ⠀ Текст просочений духом фемінізму та сестринства. Згадані майже всі основні твори ХХ ст. на цю тематику.⠀ ⠀ Роман без крапок, прямої мови, кожне речення з маленької літери, але на диво швидко звикаєш. Читається наче законспектовані шматочки чужих підслуханих життєвих секретів. До стилю просто потрібно звикнути.⠀ ⠀ Жодна з історій не залишає байдужою. Одні до мурах, інші шокують , захоплюють та викликають повагу. Життєво та щиро. Раджу. ⠀⠀ Сама Еварісто розповіла в інтерв'ю , що в книзі вона хотіла досліджувати неявний дискурс африканської діаспори у Великобританії, а також продемонструвати больові точки африканської діаспори, які стирають стереотипи і застарілі забобони.⠀ У 2019 р. авторка нагороджена за роман Букерівською премією.⠀ ⠀⠀ "вона ясно відчула, як це - любити себе⠀ це було ще одне повернення додому"⠀ ⠀ ⠀