Загалом читалось легко, було цікаво, сподобалось. Але мінус бал за фінал, не розумію я його взагалі

Поділюся своїми враженнями про цю книгу. Чесно, я очікувала набагато більшого. Чомусь перші 225 сторінок мені йшли дуже складно і нудно. Описується знущання і ненависть бабусі до маленької Норіко, яку залишила мати. Чому вона так зробила? Про це ви дізнаєтеся далі. Часовий проміжок книги 1940-1965 роки й чомусь тоді було ганьбою кохати та народити від темношкірого хлопця. Норі - була плодом такого кохання. Далі розкривається лінія зведеного брата Акіри і Норіко. І тут мені трошки не зрозуміло чому автор зробила нашу головну героїню прям залежною від цього хлопця. При тому, що моментами він теж міг відпихнути від себе і показати свій характер. Друга половина книги вже є більш стрімкою. Події розвиваються швидше. Норіко починає зростати і йти далі своїм тернистим тяжким шляхом. Проте, проблеми не полишають маленьку леді. Але, зведений брат поруч, тому їй більше нічого не страшно. Та чи зможе Акіра бути з Норіко завжди ? Фінал книги виявився для мене незрозумілим і трохи нелогічним. Хотілося, щоб Норіко більше думала про себе і своє майбутнє, однак вона обрала зовсім іншу стежку. Ця історія виявилася для мене звичайною. Вона пройшла повз мене і не зачепила. Вкінці я не зрозуміла дій Норіко зовсім. 3,5/5

Ця книга про біль і страх, який ніколи не покидає тебе. Про самотності, про життя без любові, на яку головна героїня Норіко заслуговувала, тому що вона була ні в чому невинна дитина, з хорошим серцем.В цієї дитини, просто забрали її свободу і її життя.Після багатьох років, вона стала сильнішою, і я надіялась, що Норі врешті-решт вибере себе, і своє щастя, але на жаль... Книга чудова, але болюча із відкритим фіналом...

Що сподобалося: ✔ Глибокий емоційний сюжет. Це історія про самотність, боротьбу та неможливість вирватися із замкненого кола традицій. Хоча вона сумна, вона водночас і дуже жива. ✔ Оповідь від різних персонажів. Дуже цікаво бачити історію не лише очима головної героїні, а й через призму інших персонажів. Це дає ширше розуміння подій і глибше розкриває персонажів. ✔ Атмосфера японських традицій. Книга передає дух японської культури – з її жорсткими традиціями, честолюбством та обмеженнями, які формують долю людей. ✔ Вплив на емоції. Незважаючи на передбачуваність деяких моментів, історія викликає сильний відгук. Вона залишає щось у душі, як добре сказано – «немов ділиться найпотаємнішим із найкращим другом». Що не сподобалося: ❌ Фінал. Він логічний і відповідає духу книги, але настільки несправедливий, що хочеться іншого закінчення для Норіко. Вона стільки всього пережила, але так і не знайшла щастя. Вердикт: ? Книга точно сподобається тим, хто любить глибокі, емоційні історії про життя, долю і традиції. Вона сумна, але залишає після себе важливі думки. ? Висновок: це не просто історія, а подорож через біль, боротьбу і мрію про свободу. Навіть якщо кінець засмучує, книга варта прочитання.

Ця історія пронизує, як звук скрипки. Кожна сторінка торкається серця, як смичок — струни. Вся книга — під супроводом музики... але тієї, яку завжди слухаєш на самоті. Уявіть Японію. 1930 рік. Далі — жорстку монархію, за яку тримається старе покоління. Тут чітко діють правила і принципи. Не допускаються жодні дорікання чи непокора. Але... все піде шкереберть, якщо жінка, яку виховували для продовження династії, втече від сина та чоловіка, а потім народить позашлюбну дитину від темношкірого американця і залишить її під ворітьми батьків, коли тій буде вісім років. Її ім'я — Но-рі-ко. І, окрім цього, вона більше нічого не знала. І ця дитина стає центром сюжету. Дитина, яка все життя буде намагатися довести світові, що вона є. Дитина, яка буде змушена пройти шлях, який не здолає навіть напрочуд міцна людина. Вона буде чути на свою адресу тільки найгірше. Вона буде тягнутися до омріяного світла, але воно зникатиме, так і не торкнувшись її. Лиш двічі в житті їй пощастить. І двічі вона поплатиться. Вона проживе ті п'ятдесят станів дощу... Відчує кожну краплинку своєю шкірою, за яку страждала усе життя... Щодо моїх особистих вражень від книги: читати книги про сексизм і расизм завжди тяжко, а коли обидві теми присутні в книзі — ще тяжче. Весь час я відчувала, що ось-ось і зірвуся від плачу і злості. Книга роздирала мене на шматочки повільно і вміло. Певний час після прочитання я не могла взяти до рук іншу книги. Коли я купували книгу, я не думала, що вона мене так вразить...чесно кажучи я просто хотіла почитати щось трагічне. А вийшло, що ця книга просто золоте. Я буду її перечитувати, або час від часу читати певні уривки. Також хочеться виокремити деякі цитати: «Хороша жінка повинна вміти мовчати.- часто повторювала мама.-Якщо жінка більше нічого не знає, то найкраще чого вона може навчитися, — це мовчати» «Справді, ми,жінки.Ро бимо те що можемо. Робимо те що мусимо. Щоб захистити те, що любимо ми робимо речі, про які й подумати не могли.» «Її виховували в страху. Але якби вона могла зазирнути у свій страх,як зазирають у дуло націленої на тебе зарядженої рушниці, то побачила б щось більше й далеке: надію. Надію на майбутне, не викарбувану на камені, а продиктовану обставинами ї народження»

Я б назвала цю книжку — історією дорослішання, але це дещо інше: більш травматичне, приголомшливе, болісне... Події розгортаються на початку 1950-х в Японії. Мати залишила восьмирічну Норі під дверима її бабусі та дідуся. Ця дитина — байстрючка, саме тому дівчинку заховали на горищі від всього світу. Про неї ніхто не повинен знати. Її не існує. Вона — ніхто. Головна героїня, Норі, підкорила мене з першої сторінки. Маленька дівчинка сумлінно виконувала прохання матері «слухатися в усьому» і довго та без опору проживала всі болісні жахіття, на які прирекла її бабуся. Та все змінюється, коли в ошатному домі, сповненому традицій та ідеальних правил, зʼявляється її зведений брат. Змінюється на краще, але існує забагато «але»... ? мені знадобилось три келихи для скла і сліз Я була зворушена тим, як прописали стосунки брата з сестрою. Наскільки сміливою та стійкою була Норі. Це один з тих вигаданих персонажів, існування якого беззаперечно реальне. Мене приваблювала її самодостатність та сила, з якою вона долає труднощі. Це скляна історія, її важко читати, і хоч мене збентежило декілька моментів вкінці історії, але з кінцівкою я погоджуюсь та приймаю її (хоча мені шалено цього не хотілось би). Можна було б сказати «так не буває», але буває... Можна додати, що Норі не змогла б це пройти, але маючи певний досвід впевнено скажу — могла. Я вражена майстерністю письменниці, реалістичністю персонажів та історією життя дівчинки, яка любила дощ та музику. Безперечно, книжка запамʼяталась і я раджу прочитати її, якщо ви, звісно, готові до нервових американських гірок зі скла

«П’ятдесят слів для дощу» - дебютний роман Аши Леммі, який став бестселером за версією New York Times. Чудова історія від якої не можливо відірватися. Особливо остання частина? Норіко Камідза - позашлюбна донька спадкоємиці аристократичного роду та темношкірого американського солдата. Доля не була до неї ласкавою. Ще у віці восьми років мама залишає її бабусі й дідусю, які ховають дівчинку на горищі імператорського маєтку. Проте, вона вірить, що кислотні ванни, які заставляє робити Юко Камідза (бабуся), висвітлять її шкіру і вона зможе розпочати нове прекрасне життя. Але у бабусі з дідусем на неї інші плани ? Невдовзі Норі дізнається, що у неї є брат, якого Юко забирає до себе в маєток, після смерті його батька. І з того часу життя дівчинки набуває іншого сенсу. Вона полюбила брата і постійно хотіла бути поряд. Молодий спадкоємець Акіра, як не дивно, став на сторону своєї сестри і постійно захищав її від усього, а також навчав гри на скрипці ? Та найцікавіше попереду. Історія пронизана старовинними традиціями японської знаті. Юко Камідза втілює образ всіх тих, хто не може змиритися з тим, що все змінюється: на зміну старих традицій приходять нові, з’являються нові цінності. Це історія про вибір, від якого залежить не лише твоє життя, а й життя усього роду.

Красиво написана, зворушлива та захоплююча історія. Головна героїня Норіко, незважаючи на всю жорстокість життя, яке хотіло її зламати, змогла стати прекрасною жінкою, якою надихаються близькі їй люди. Не такий фінал я очікувала від книги, таке відчуття, ніби має бути продовження. «Ти — моє сонце» «А ти моє» Акіра ?