Андрій Гладій

"Мова льодовиків незбагненна нікому. Вона виражається тріскотом криги у розколинах та проваллях, зсувами снігу, поривами вітру і чимось зовсім далеким від нашого розуміння та сприйняття".

Перед відгуком слід зазначити, що Ісландія — це країна моєї мрії.
Я дуже хочу в ній побувати, але поки обставини не дають цього зробити, тому книга Андрія Гладія стала для мене цікавою подорожжю.
Про що ж вона? А вона про пригоди, про походи, про гори, про вулкани, які автор поетично називає вогнегорами, про холод і кригу, але також про красу цього суворого краю.

Мені сподобалось читати про ту природу, видно, що автор дійсно натхненний цією країною, її природною красою, місцями дещо грубою, але неповторною. Для мене було мало інформації щодо життя міст, політики, звичаїв, традицій країни та інших деталей, але книга цього і не обіцяє, тож мої сподівання — мої проблеми 🤭

Мені сподобався розділ про мову та про дев'ять світів, адже автор і ми разом з ним подорожував саме Мідґардом, але не забув згадати і про Йотунгейм, Муспельгейм, Асґард та інші, що порадувало мою схиблену на мітології душу 🥰

Чи отримала я все, що очікувала від книги? Ви вже зрозуміли, що ні. Чи дала вона мені ще більшу жагу до пізнання цієї країни? Безперечно.
Я раджу читати цю книгу тим, хто цікавиться тревелогами, кому хочеться дізнаватись про країну не стільки в розрізі людей, скільки в розумінні природи.

Я зачарована Ісландією, і ця книга лиш підтвердила мою думку ♥️

Окремо зазначу цікаві не часто вживані слова та новотвори, які пан Андрій використав у книзі, їх немало, вистачило на цілий словничок, тож раптом якесь слово здивує, то можна підглянути 😉 Ну, і звісно ж, фантастичні фото на кольоровій вклейці, то розрада для очей та серденька.

Щоб зекономити ваші гроші, я одразу скажу, чого в цій книжці про Ісландію НЕМАЄ. Щоб у вас не було марних очікувань. Як це було в мене, і загалом це логічні очікування від книжки про якусь країну.

Отож, тут немає ані слова про:
- освіту
- медицину
- побут ісландців
- звичаї і традиції (окрім коротко про Різдво та іншого зимового свята)
- сімейні звички, особливості
- життя взимку
- дозвілля, відпочинок
- менталітет і культура (я вже мовчу про конкретно музику, наприклад, з моїми улюбленими Бйорк і Сіґур Рос)

Що ж тоді тут є, запитаєте. А от що:

400 сторінок графоманських описів природи, клімату.

Також це академічні розділи з міфології та ісландської мови, які часто порівнюються з Україною, нашою мовою та міфологією.

Але це все ще було читабельно. Допоки не почалися розділи про сходження автора на всі вершини Ісландії, іноді по кілька разів у різні сезони. І сходження на кожне з вершин - це окремий розділ на 5-10 сторінок, з детальною топонімікою, маршрутами і зустрічними пташками. Вам може здатися це все дуже поетично, але це насправді графоманія. І я спершу дивувалася, чому редактори це все лишили. Але інакше сухого тексту із 400-та сторінок було б мізер.

А очікування в мене були високі одразу з першого речення про те, що автор уже п'ятий рік живе на цьому острові. Це вам не Беспалов, який туристом їздив по Ірландії і книжку про неї написав (порівняно з цією, до речі, дуже ґрунтовну, пізнавальну, практичну і цікаву, і живу).

Тут же більшість тексту - це академічні студії. Враження, що автор просто жив в університетському кампусі в північному містечку Акурейрі, трохи подорожував як турист по решті острова, піднявся на більшість вершин. І все.

А де люди? Де життя? Де бодай цікава інфа, чи ісландцям також доплачує ЄС за утримання овець, як це є в Ірландії. Або як місцеві справляються з вологістю в хатах (якої навіть не уявляю наскільки більше ніж в Ірландії). Як вони живуть у селах (підозрюю, теж щось схоже як в Ірландії). Але цього всього немає. Немає дітей, сімей, усіх простих речей.

Здається, за 4-5 років цього всього можна було наспостерігатися огого. Якщо, звісно, жити серед людей. Або просто авторові це все нецікаво було описувати.

Це було ніби подорожувати разом з автором цієї книги. Він дуже детально розказує про своє життя в Ісландії, походи, рослинність та птаство, мову та інші аспекти, пов'язані з країною.

Звісно, було цікаво, особливо враховуючи, що то особистий досвід. Про домовиків, ельфів та інших міфічних істот взагалі захопливо. А ще ж оте святкування Різдва та дивацькі страви, які я очевидно б не їла 🤭.

Мені сподобався художній, такий насичений стиль автора. Але я весь час спотикалася об ті рідковживані слова, яких часом було аж занадто. Ще й враховуючи, що поряд назви ісландською - складно місцями було сприйняти текст.

Це чи не єдиний маленький мінус для мене. Загалом, книжка пізнавальна в контексті життя в Ісландії і автору треба подякувати за таку детальну роботу.

Ісландія - країна гір, льодовиків, вулканів, фіордів, вічного снігу, гейзерів, водоспадів, північного сяйва, річок та океану. І ще дуже багато всього тут можна побачити, що захопить. Це країна, яку хочеться досліджувати, попри практично відсутність звичного нам літа та постійні перепади температури.
⠀
Найбільше мені сподобався розділ «Головна автодорога країна. Доправа Ісландії». Тому що тут автор коротко розповідав про різні місцини, які можна побачити їдучи цією дорогою. Багато інших розділів присвячені описам гір та льодовиків, а також сходженню на них. Якщо спочатку це було цікаво, особливо, зважаючи на гарну мову автора, насичену різними епітетами та порівняннями, то згодом все стало здаватися доволі одноманітним. Знову схід на гору, а тепер схід на гору вже взимку, а не влітку, а потім піднімаємося на ту саму гору, але вже зі спорядженням.
⠀
Звісно, у книзі є кілька розділів, які присвячені політиці, міфології, мові Ісландії. Але їх дуже мало у порівнянні з описами гір і льодовиків. Я хотіла більше дізнатися про звичайне життя людей, про побут ісландців тощо.
⠀
У книзі автор використовує неологізми, а також послуговується окремими принципами Харківського правопису 1928 року. Але в читанні мені це ніяк не заважало, адже були виноски, які давали пояснення, і таких слів не багато. Набагато важче мені давалось розібрати велику кількість власних назв, а також пробиратися через етимологічний розбір цих слів.
⠀
Сподобалось, що в книзі автор звертається до порівнянь традицій, мови, міфології Ісландії та України, пригадує своє дитинство в Україні й намагається знайти споріднення між нашою країною та Ісландією.
⠀
Це було пізнавальне читання, яке трішки більше познайомило мене з Ісландією (хоча я й не запамʼятала всіх гір, на які піднімався автор). Тепер хочеться також почитати про Шотландію, бо це одна з країн-мрій.

Ісландія. Далека холодна країна, насправді екзотична завдяки своєму клімату.

Хоча я мала б написати "підсоння", та про це далі.

"Ісландія. Північні дні опівночі " - поєднання нонфікшну і репортажу. Український науковець оселяється в Ісландії, і ділиться фактами, які дізнався про цю країну, своїми спостереженнями і враженнями. Історія, біорізноманіття, мова, гори, льодовики і гейзери, легенди і кухня, свята і походи - дізнатися можна насправді багато..

Водночас Андрій Гладій шукає точки перетину, схожості між Ісландією та Україною. Хоча здавалося б - де Ісландія, а де Україна? Що спільного? Але ж вікінги, ті, що варяги! Знаходить автор подібне і у мові, і у міфології... Контакти у минулому були, і автор розмірковує про майбутнє. І розповідає, як Ісландія реагує на українське теперішнє, під час повномасштабної війни...

Як живуть люди у цьому суворому краю? Погода влітку - як у нас у жовтні. Сніги, багато снігів. Фантастичні краєвиди.

Книжка наповнена ісландськими назвами, але складнощі читання не в цьому. Автор використовує для книжки багато рідкісних слів. Це і "харківський" правопис 1928 року, і неологізми. Я знаю, що таке звіринець, славень чи виправа. Але снажник, тоїжка, пожера? У книжці є словник у кінці, і на сторінках теж є пояснення рідковживаних слів. Давно я такого не читала, і мені сподобалось: такий оригінальний підхід до тексту. Уточнюється, що це теж пов'язано з ісландською мовою, що зберігає давні слова.

Також у книжці є яскраві фотографії.