Друга книга з серії про капітана Віндгема. Дії відбуваються в королівстві Самбалпур. Це такий собі острівець індійської незалежності серед океану Британської окупації. На очах у капітана Віндгема та сержанта Банерджі вбивають сина магараджі – наслідного принца королівства. Саме це вбивство й належить розкрити Віндгему й Банерджі. Для цього вони відправляються в королівство Самбалпур й занурюється у вир політичних (а інколи й релігійних) інтриг. Ця книга мене дещо розчарувала. Після того як попередня мені сподобалася, я очікував, що й ця буде не менш цікавою. Але сталося не так, як гадалося. Мені було нудно. Не було того захоплення, коли читаєш і не можеш зупинитися. Навіть цікавий фінал не покращив загального враження від цієї книги. Тепер і не знаю, чи читати продовження серії?

Перша книга з серії про капітана Віндгема. Класичний детектив сповнений індійським колоритом та політичними інтригами. Дія відбувається в Британській Індії початку 20-го сторіччя. В Калькутті знайдено тіло жорстоко вбитого британського високопосадовця. Справу довірено, щойно прибулому з Європи, капітану Віндгему. І, як тільки він береться за розслідування, стається ще одне вбивство. Вбито індійця при спробі пограбування поїзда. Здається між цими вбивствами немає нічого спільного, але... Автор показує всі ті недоліки, які виникають в імперському суспільстві – расизм, домінантність однієї нації над іншою, боротьба за свободу тощо. Книга мені сподобалася. Читалася легко, від книги важко було відірватися. Події відбуваються швидко. Сюжет заплутаний. І хоч я й висував свої версії, хто справжній убивця я до останнього так і не здогадався. Шокуючим фінал я не назву, але інтрига трималася до останнього. Обов’язково буду читати інші книги з серії.

Мені дуже сподобалась ця книга. Вона зовсім не схожа на звичний детектив з передбачуваним фіналом. Тут більше про те, як поводяться люди, коли навколо все розвалюється. Але водночас і про справжню дружбу та надію. Герої дуже живі, кожен зі своєю історією. Не завжди правильні, але справжні. Читати було цікаво і подекуди важко, бо історія непроста.

«Дим і попіл» - це історія, яка зачіпає за живе з першої сторінки. Абір Мухерджі майстерно поєднує атмосферу фентезі з глибиною людських емоцій і непростими виборами героїв. Світ книги суворий і жорстокий, але саме через це кожен момент надії, кожен прояв любові і відваги стає неймовірно цінним. Головні персонажі не ідеальні, а живі, з болями і сумнівами, що робить їх близькими. Це книга про боротьбу, втрати і силу духу - про те, як світло може прорости навіть крізь дим і попіл.

«Необхідне зло» - це глибокий і непростий роман, який змушує замислитись над тонкими межами моралі. Абір Мухерджі вправно малює світ, де добро і зло переплітаються так тісно, що розібрати, де яка грань, стає справжнім викликом. Герої не чорні чи білі, а дуже людяні, зі своїми сумнівами і страхами. Історія тримає в напрузі, але водночас дає простір для роздумів про вибір, відповідальність і наслідки.

«Смерть на Сході» — це сильна і глибока історія, що занурює у складний світ Індії, де переплітаються традиції, влада і боротьба за справедливість. Абір Мухерджі майстерно передає напруженість і складність людських стосунків у тлі соціальних конфліктів. Роман не лише тримає у напрузі, а й змушує задуматися про ціну правди і наслідки вибору. Це книга, яка залишає слід і відкриває очі на непрості реалії нашого світу.

Перша книжка з серії. Люблю історичні детективи, тож, коли мені порадили цю серію детективів, придивилася до неї уважніше. Бо Індія для мене – екзотична країна, з історією якої я не так добре знайома, як з історією інших країн. І знаю про неї поверхово, скоріше з детективів Агати Крісті та згадок у Конан Дойля. І якби не рекомендація, сама б навряд чи взялася за книжку, де події відбуваються в Індії. Автор англієць (виріс у Шотландії) індуського походження, тож у нього було непросте завдання – створити книжку, яка б мала не лише детективну історію, а й показати, якими були стосунки між країною-колонізатором і її колонією, стосунки між громадянами цих країн і як ці події оцінюються в сучасних реаліях. Автор, на мою думку, справився з цим дуже добре, книжка – дебют автора, отримала визнання як читачів, так і колег-письменників. Події першої книжки – це події ще колоніальної Індії, за 18 років до проголошення в Індії незалежності. Британський колишній військовий, а зараз очільник поліції Калькутти, запрошує свого підлеглого, капітана Сема Вінгема, який втратив дружину під час епідемії грипу, і має певну залежність після подій 1 Світової війни, попрацювати замість Лондона у Калькутті поліцейським інспектором. В напарники Вінгем отримав сержанта-індійця Сурендраната Бенерджі, на прізвисько Не здавайся. Цікаво було спостерігати за становленням їх дружби та професійної взаємодії. Зустріло місце служби Сема Вінгема зразу ж резонансною справою, вбивством сагиба (високо посадовця-англійця, помічника губернатора Бенгалії). Як завжди, все хочуть списати на індійців, але для Сема все ж головне – знайти справжнього вбивцю, хто б він не був за національністю. Майже до кінця роману справжній вбивця ніяк не вгадувався, що вважаю великим плюсом для детективу). Саме під час розслідування в країні в чергове загострилося питання незалежності Індії, тож активізуються терористи-революціонери, тут же і злочинні угрупування стають активними ( пограбували поїзд, де мали везти великі суми грошей). Поряд з професійними проблемами, у Сема є і особисті, емоційні та фізичні проблеми. Тож сюжет буде стрімким, цікавим, для мене було важливе, що багато індійської повсякденності тих часів: як жили, які стосунки були в різних прошарків суспільства, яка політична ситуація, історична була в ті часи, і як саме про це розповідає сучасний англієць, батьки та діди якого жили у Індії, і це і його історія також. В романі багато рефлексій про ті події, і про ставлення англійців до індусів, і навпаки, бо ж Сем став і учасником і ніби спостерігачем збоку за складним процесом змін у суспільному житті Індії. В книжці не має ідеалізації колоніальної політики, але й нагнітання чорнухи для більшої емоційності теж не має. А є досить реалістичний підхід людини, яка для себе хотіла розібратися з тим періодом історії двох країн і познайомити зі своїми висновками читачів. Книжка мені зайшла, тож купила три наступні з серії і чекаю на переклад п’ятої.

Це початок крутезної детективної серії (поки українською 4 романи) і я була у такому захваті, що відразу "проковтнула" два перших (другуа книга виявилась іще крутішою, але читати краще все ж по порядку). Отже, це ретро детективи (люблю їх ніжно), і, слід визнати, дійсно добрі детективи. Якщо перша вступна в серію книга загалом зосереджена на героях і декораціях, а детективна інтрига хоч і непогана, але до блискучої трохи не дотягує, бо простувата, то вже у «Необхідному злі» закручено першокласну змову зі вбивствами. По-друге, надзвичайно важлива саме для ретро історій складова – декорації – просто розкішні. Головний герой, англійський офіцер поліції приїздить працювати до Калькутти у 1919 – із усвідомленням, що додому із Першої світової йому нікуди повертатись, тому хай буде Калькутта, яка різниця. Кілька перших сторінок я ще мала сумніви, наскільки сильно мені потрібен погляд чиновника Британської імперії на Індію. Якийсь сенс робити головним героєм англійця (причому оповідь ведеться від першої особи), якщо це антиколоніальний роман (а він саме такий)? Але саме з точки зору осмислення постколоніальності вийшло просто перфектно. Це, власне, логічно: погляд на колоніальну Індію і погляд на імперію з середини – погляд британця на себе (якщо він чесний) – може бути більш відстороненим, ніж погляд індуса. Виявляється, внутрішній монолог дуже помічний: у своїх думках герою не треба вдавати і прикидатися. Ні, він не викриває імперію – він її коліщатко, і усвідомлює це. Але і ідеалізувати її не має причин. Тому і дозволяє собі чесні внутрішні зізнання про досить несимпатичну природу системи, частиною якої він є (жодного пафосу і чимало сарказму). Так само відмічає, як колонія, вірніше, невід’ємні для цього статусу побутовий расизм, відчуття вищості, змінюють англійців. Людям, що автоматично і навіть не завжди усвідомлено отримують владу і привілеї лише за правом походження так легко увірувати в природність такого стану речей. Плюс чимало штрихів до портрету колоніалізму випливає у розмовах з іншими англійцями чи в репліках індусів. Ось герой відсторонено діагностує агресивно-панічну реакцію британців на спротив: "як після всього, що вони зробили для цієї землі, індійці мають безсоромність вимагати збирати речі та повертатись до Англії?". І таке щире обурення когось із співрозмовників: «бенгальці – найгірші.... Ніякої тобі відданості». Дійствітєльно. Як так можна? Ще один маркер імперії: брехати самим собі, що ми тут захисники, а не паразити. Герой іронічний, безжально препарує і суспільні, і свої почуття, але він не жовчний. В результаті маємо практично ідеальний баланс між розважальним сюжетом і актуальним порядком денним у найкращому виконанні (ні, тут не про злощасну так звану «повісточку», коли справді важливі чи болючі теми напихаються у текст в режимі «на і відчепись»). До речі, автор (що очевидно – прізвище начебто натякає) має індійські корені – його родина ще до його народження переїхала до Англії. Можливо, саме тому книга абсолютно не залишає того відчуття експлуатейшену, якого мені вже кілька разів траплялось у авторів, що піднімають дражливі теми. Вийшло дуже акуратно – із тонкою чутливістю до теми і ненав’язливою, але постійною присутністю індійських деталей. До всього ж текст абсолютно позбавлений пафосу – хоч викривального, хоч якого завгодно іншого. А, іще присмачений фірмовою британською іронією (ота, що із абсолютно непроникним обличчям і буденним тоном – обожнюю таке). Так що спасибі Фабулі за дійсно якісне чтиво і любителям жанру – дуже рекомендую: добротний історичний детектив, та ще і серійний.