В останньому своєму великому феміністичному творі Ольга Кобилянська (1863–1942), українська модерністська письменниця, малює поетичний образ молодої піаністки, для якої мистецтво є захистом у життєвій боротьбі. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження, а фортепіано стає товаришем.
Ця повість бере свій початок у жанрі чарівної казки та притчі. Двоїстість світу, у якому живе химерно хаотична героїня, одночасна її належність до світу філістерської реальності й до світу вимріяного та казкового є ситуацією, що постійно підштовхує героїню до нових акцій. І хоч внутрішньо героїня не дала себе перемогти навіть після гіпнотизування, зовнішньо вона виявилася іграшкою в руках зловмисника, дії якого спровокувала ризикованою несамовитою вдачею.
Нацкешбек
Котолог
