Відразу попереджаю, що «Поганці» — це не просто класичний трилер. Це вишуканий психологічний коктейль із чорного гумору, моралі та внутрішніх демонів. Джулі Мей Коен створила історію, що балансує між темним задоволенням і болісним роздумом про справедливість, травми й межу, за якою закінчується жертва і починається хижак.
Головна героїня — Саффі — складна, багатошарова, жива. Вона одночасно викликала в мене співчуття, захоплення і легкий жах😅 Саффі не просто “жінка, яка пережила”. Вона — жінка, яка вирішила взяти владу у свої руки. Її внутрішній монолог — іронічний, точний, болісний — це те, що тримало всю історію на емоційній висоті.
Джонатан — головний чоловічий персонаж – на перший погляд здавався вразливим та загубленим, але чим далі, тим більше в ньому розкривався дещо темний бік (принаймні в моєму баченні). У взаємодії з Саффі він виступав водночас спокусником, маніпулятором і каталізатором її рішень. А їхній зв’язок — напружена, психологічно небезпечна і палка гра. Попри те, що в книзі ви не зустрінете описів сцен 18+, під час читання потяг між персонажами відчувався дуже виразно.
Сюжет побудований майстерно: без зайвої метушні, але з постійною напругою. Події розгорталися в атмосфері, де кожне слово може бути натяком, кожна сцена — тріщиною в масці персонажів. Як на мене, ця книга не так про злочини, як про наслідки, психологічні шрами і те, як суспільство ставиться до жінок, що вижили. Фемінізм у книзі — не декларативний, а болісно відвертий. Коен говорить про гендерне насильство, байдужість до жінок, які «надто емоційні» або «надто сильні», про те, як легко суспільство романтизує хижацтво, якщо воно в гарній упаковці. Але водночас авторка показує жінку, яка не просить дозволу на гнів, на лють, на владу — і це звучить голосно. Мова авторки — точна, стильна, жива. А атмосфера в історії холодна, напружена, але водночас просочена чорним гумором.
«Поганці» — це роман, який провокує, захоплює й змушує дивитися на зло з незручної точки зору. І хоч я знала, що історія мені сподобається, все ж не очікувала, що аж настільки. Тож тепер і вам щиро раджу🤌