Буває "улюблена книга в автора", а буває саме "улюблений автор" і ти готовий купувати всі його книги. Після "Поганців" і тепер уже "Їж, убивай, люби" Коен стала для мене "улюбленою авторкою", книги якої я готова купувати без прочитання анотації. «Їж, убивай, люби» — це книга, яка захоплює з першої сторінки, бо тут ідеально поєднано кримінал, гумор та жіночу дружбу.
Головні героїні — Марина, Лайла та Опал — геть різні жінки, які за інших обставин навряд стали б подругами. Марина — розлучена мама трьох дітей, яка кинула кар’єру шеф-кухаря заради сім'ї. Лайла — скромна бібліотекарка, яка виграла в лотерею. Опал — фітнес-гуру, яка намагається не поступатися молодим тіктокеркам. І ось вони зустрічаються та з’ясовують, що… їх усіх ошукав один і той самий чоловік. А потім, цілком випадково (ні), він опиняється в підвалі. Зв'язаний... З цього моменту й починається справжня пригода. Сюжет розвивається стрімко, як хороший серіал — де ти то смієшся, то хвилюєшся, то раптом ловиш себе на думці: «А що б зробила я?»
Взаємодія головних героїнь — це дотепні діалоги, підтримка, сварки на кухні й змови в саду. Усе це змальовано з витримкою ідеального балансу між драмою та гумором. Авторка не робить із жінок сіпергероїнь — вони звичайні, з втомою, гнівом, страхами і купою комплексів. Але саме це і створює потужну емоційну основу історії. Тему фемінізму авторка не виголошує в історії короткими гаслами для "годиться", а відображає в діях: це історія про підтримку замість конкуренції; про те, як жінки можуть бути не суперницями, а союзницями. Після прочитання ви точно зрозумієте про що я☝️Теми, які порушує Коен — довіра, самореалізація, дружба, гнів, жіноча солідарність, другий шанс — розкриті щиро й з теплом.
Для мене «Їж, убивай, люби» стала не так книгою про злочин з чорним британським гумором, як бунтівною історією про жінок, які змушені взяти життя у свої руки. І, можливо, навіть зв’язати когось у підвалі. Але з любов’ю😅
І наостанок моя улюблена цитата: [Вибачте за різкість, проте це суспільство кінчене, якщо воно каже жінкам, що вони цінні та привабливі лише коли стрункі]
Анонім
Відразу попереджаю, що «Поганці» — це не просто класичний трилер. Це вишуканий психологічний коктейль із чорного гумору, моралі та внутрішніх демонів. Джулі Мей Коен створила історію, що балансує між темним задоволенням і болісним роздумом про справедливість, травми й межу, за якою закінчується жертва і починається хижак.
Головна героїня — Саффі — складна, багатошарова, жива. Вона одночасно викликала в мене співчуття, захоплення і легкий жах😅 Саффі не просто “жінка, яка пережила”. Вона — жінка, яка вирішила взяти владу у свої руки. Її внутрішній монолог — іронічний, точний, болісний — це те, що тримало всю історію на емоційній висоті.
Джонатан — головний чоловічий персонаж – на перший погляд здавався вразливим та загубленим, але чим далі, тим більше в ньому розкривався дещо темний бік (принаймні в моєму баченні). У взаємодії з Саффі він виступав водночас спокусником, маніпулятором і каталізатором її рішень. А їхній зв’язок — напружена, психологічно небезпечна і палка гра. Попри те, що в книзі ви не зустрінете описів сцен 18+, під час читання потяг між персонажами відчувався дуже виразно.
Сюжет побудований майстерно: без зайвої метушні, але з постійною напругою. Події розгорталися в атмосфері, де кожне слово може бути натяком, кожна сцена — тріщиною в масці персонажів. Як на мене, ця книга не так про злочини, як про наслідки, психологічні шрами і те, як суспільство ставиться до жінок, що вижили. Фемінізм у книзі — не декларативний, а болісно відвертий. Коен говорить про гендерне насильство, байдужість до жінок, які «надто емоційні» або «надто сильні», про те, як легко суспільство романтизує хижацтво, якщо воно в гарній упаковці. Але водночас авторка показує жінку, яка не просить дозволу на гнів, на лють, на владу — і це звучить голосно. Мова авторки — точна, стильна, жива. А атмосфера в історії холодна, напружена, але водночас просочена чорним гумором.
«Поганці» — це роман, який провокує, захоплює й змушує дивитися на зло з незручної точки зору. І хоч я знала, що історія мені сподобається, все ж не очікувала, що аж настільки. Тож тепер і вам щиро раджу🤌
Анонім
