Готикана

Книга не моя. Я не пройнялася атмосферою дарк-академії зовсім.

Очікувала чогось похмурого. Місцями жахаючого. Але. Від того, що авторка пише, як після певних фактів у героїв «мурахи по шкірі», я боятись чи тривожитись взагалі не починала.

У дивне кохання головних героїв також не вірилось. Воно наче за вуха притягнуте було з самого початку.

Найбільше мені не сподобались моменти, які різнились у процесі оповіді. Оці «нестиковки» часових проміжків. І власне образ головної героїні. Не стану писати чому, бо це буде прямим спойлером. Скажу так: образ Корвіни зіткано дуже нелогічним, як на мою думку.

Окремий мінус особливо для мене — пунктуаційні помилки. Я їх на дух не переварюю. Граматичних багато не помічала, а от пунктуаційних… 🫣

Написано вцілому не аж так погано. У тексті чимало описів, порівнянь. Він не здається сухим. Дуже багато роздумів. Тож хто таке полюбляє — ця книга може вам сподобатись.

Я обожнюю містику, таємниці старих замків, де гуляють привиди і поховано багато секретів і кісток. ⠀
⠀
Книга точно увійде в улюблені. Мою чорну душу сюжет задовільнив. Постільні сцени дуже пристрасні, неочікувані і на межі нормального. Взаємодія персонажів — танок зі смертю.⠀
⠀
Корвіна Клемм — центральна фігура, розповідь ведеться від її імені, події розгортаються навколо неї і за її участі. Тут реальність переплітається з видумкою, а божевілля вважається нормою. Маленька ворона завоювала мою прихильність, я щиро переживала за неї і хотіла щасливого фіналу. ⠀
⠀
Вона така гармонійна в книзі як Венздей в своїй історії. Її сила, внутрішня боротьба з демонами, любов і доброта не дають впасти у прірву. Відьма знаходить свого срібноокого диявола у Веренморі.⠀
⠀
🪐 Якщо це божевілля — тоді втопи мене в ньому.⠀
🪐 Якщо це божевілля — то я зайшов занадто далеко.⠀
⠀
Вад Деверелл — похмурий, таємничий викладач з аурою лиходія. Він ніколи в не стверджував, що він хороший. Йому пророкували зустріч з фіалковими очима, він впав у полон маленької ворони зразу. ⠀
Він хоче розгадати таємниці маєтку, зупинити злочини, які за спиною кладуть на нього. Але його пріоритет - життя і безпека Корвіни.⠀
⠀
Магнетизм, хтивість, пристрасть, таємні злочини, ритуали та невідомість — вибухова суміш на сторінках Готикани.⠀

оч деякі питання залишились без відповіді, я повірила Ваду і Корвіні. Вони не нормальні не такі як всі, можливо навіть прокляті — але кого це обходить якщо вони знайшли одне одного ?⠀
⠀
«Це триватиме до того дня, коли троянди на моїй могилі перестануть ділити коріння з трояндами на твоїй. Я володітиму тобою навіть після смерті, маленька відьмо. Я твій звір. Я твоє божевілля. А ти — моє потойбічне життя»⠀

Мене вабила повільна, магнетична енергетика розповіді 🫠

Сподобалось поєднання сучасності з практично повною ізоляцією університету від зовнішнього світу. До кінця я не розуміла де в тому, що відбувається реальність, містика та шизофренія.

Готичний замок, туман, голоси в голові Корвіни та викладач від похмурого погляду якого, хочеться одночасно сховатися та піти на ризик і наблизитись до його темряви настільки, щоб вона поглинула й тебе. Можете здогадатися, що обрала Корвіна 🤭

Спостерігати за їх стосунками було одне задоволення. Спочатку мені здалось, що це трохи інфантильна та казкова історія, у плані зародження стосунків студентки та викладача. Проте, ближче до фіналу, вже відчувалась глибина та серйозність їх почуттів. Адже містичний флер майже розвіявся і стала зрозуміла вся реальність ситуації з Корвіною.

Це не динамічна історія і вона позбавлена чогось насправді жахливого. Це лайтова версія Дракули (без вампірів, але з таємничим власником замку) і Dark academia. Щось справді похмуре та моторошне почало відбувати ближче до розв'язки. Фінал мені сподобався, хоч він і залишив по собі пару питань. Також щемливо було читати епілог, де історія набула більшої чуттєвості між героями.

Проста історія кохання, яке герої обрали легко й без вагань, залишаючи позаду відкриті секрети і сподіваючись, отримати максимум від часу, який їм відведений. А похмурий замок, оповитий легендами, тільки додав їх історії гостроти 🤭