Невгамовні мерці. П'яте розслідування

П'ята книга серії не поступається попереднім частинам.
Я безмежно вдячна автору, що він перестав робити з Девіда Гантера безхарактерного тюхтія 😶
Дотого ж, цього разу слідча група, до якої потрапив Герой, була не така противна як у попередніх частинах і не мала на меті загнобити Гантера за недостатній професіоналізм.

Як завжди у Бекетта, сюжет супроводжувався постійним дощем та туманом. Мулисті лимани та затоки, постійні повені та "мeртвe" місто, де відбуваються події цього разу, добряче нагнітали атмосферу. Опис стану тіл, які повсяк час з'являлися при відпливах на берегах Солтмерського лиману, вражав своєю огидністю та скрупульозною точністю.

Щодо самого злочину, то це було заплутано та насичено. Маленькі містечка рідко приймають незнайомців з відкритими обіймами. Так сталося і з родиною архітектора, який чомусь вирішив почати нове життя з молодою дружиною у якомусь богом забутому містечку. Якщо уважно читати, то можна розплутати всі сюжетні повороти. Головний злочинець був визначений і автором і мною по принципу "на нього Точно ніхто не подумає"))

У цій частині нагадала про себе Ґрейс, яка все ще полює на Гантера, тому я чекаю на головну битву Девіда. До того ж, у чоловіка знову з'явився натяк на особисте життя (так, між виварюваням кісток у морзi, Гантер встиг трохи захопитися сестрою однією з жертв 🤭)

Однозначно я чекаю шосту частину. Але бачила, що автор все ще продовжує працювати над Серією, тому важко сказати, коли історія Гантера прийде до фіналу 🫣

Атмосфера — просто вау, як завжди. 🔥 Бекетт вміє писати так, що здається, ніби ти сам по коліна в болоті, поряд із Гантером. Мені ця частина за настроєм дуже нагадала другу — така ж гнітюча, напружена, повільно накручує тривогу.

Сюжет тримає, хоча сама розв’язка не викликала прямого «вау» — якось просто видалося, як для такої заплутаної справи. Хоча все-таки було декілька класних сюжетних поворотів 🤯.

За стосунками Девіда з Рейчел було цікаво спостерігати ❤️

У підсумку: атмосферна історія з моторошною місцевістю, цікавим розслідуванням і глибоким головним героєм.

П’ята частина серії, яка не втрачає ані динаміки, ані напруженості, ані того неповторного кіношного стилю, завдяки якому здається, ніби сам є частиною сюжету і безпосередньо береш участь у розслідуванні. Бекетт знову занурює нас у світ темряви і людських трагедій.

З перших сторінок книга огортає відчуттям безвиході, яке переслідує Гантера. Його життя безбарвне, майбутнє туманне, а минуле вперто не відпускає. Однак усе змінюється, коли він отримує нову справу. І ось він уже серед мулистих плавнів Солтмерського лиману, де припливи змивають сліди злочинів, а відпливи відкривають страшні таємниці.

Труп, що спливає в каламутній воді, виявляється лише початком. І поки Девід намагається розібратися, що сталося, хвиля нових жахіть накриває його з головою. Тут є все: несподівані відкриття, небезпечні ситуації, люди, які приховують більше, ніж здається, і, звісно, новий шанс на романтику. Але чи судилося Гантеру вирватися зі свого замкненого кола втрат і страждань? Я щиро вболівала за нове захоплення Девіда, та доля бідолашної бідосі досі його переслідує. Тут ще й минуле вривається з новими жахами…

Сюжет стрімкий, напружений, майстерно закручений. До останнього так і не змогла розгадати, хто винний. Бекетт знову довів, що вміє тримати інтригу до фінальних сторінок. Єдине, що трохи засмутило, — автор знову повторюється. Проте це не зіпсувало загального враження. Атмосфера все одно на висоті: вологий бриз, запах морської солі, багниста земля під ногами — усе дуже реалістично.

А кінець... Ох, він інтригуючий! Бекетт залишає місце для продовження, і я вже з нетерпінням чекаю на наступну історію.