Історія починається в 1948 році на маленькій персиковій фермі в містечку Айола. Оповідь веде головна героїня — Вікторія Неш. Після трагічної аварії, що забирає життя її матері, на плечі дівчини лягають обов’язки дорослої жінки та відповідальність за батька, брата та дядька-інваліда. Життя несподівано змінюється, коли Торі зустрічає і закохується у Вілсона Муна, таємничого бродягу з індіанським корінням. А бути індіанцем у ті часи — це фактично бути ніким, злочинцем за замовчуванням. Зрештою жорстока реальність змушує Вікторію втікати в навколишні гори, щоб врятувати себе. Дівчина знаходить сили рухатися вперед і розповісти свою історію. Історію сповнену трагічного кохання і втрати, виживання і надії, втечі й повернення серед дикої краси Колорадо.

Метафоричність назви ідеально підходить історії. Детально розвинені теми стійкості і виживання, зв’язку з природою, кохання та упередження. Не дивлячись на важкі події, історія стала солодким медом у моїй читацькій практиці. Атмосферна, легко читається, ненав’язливо наштовхує на роздуми. Можливо це пов’язано з відносно повільним темпом розповіді, переживанням першого кохання, пахощами персикового саду та вайбом спекотного літа. Детальні описи єднають читача з персонажами та максимально занурюють в історію.

Усі персонажі добре прописані й додають глибини оповіді. Захоплююся розвитком головної героїні як особистості, її мужністю та витримкою. Шлях від убитої горем дівчинки до стійкої, незалежної жінки надихає.

Завершується історія в 1971 році обнадійливим, переконливим фіналом, моїми вологими очима та мурахами шкірою. Потужна і зворушлива історія.

Ця надзвичайна суміш таємничості, напруги, краси та деталізації полонила настільки, що я відверто шкодувала, що історія закінчилася. Уперше опублікована в 1951 році, екранізована. Неоднозначна та надихаюча. А які описи природи! Дафна описує пейзажі наче ще одного персонажа, який живе власним життям та впливає на оточуючих.

У центрі сюжету історія молодого англійського спадкоємця Філіпа Ешлі. У дитинстві він втратив обох батьків, і як рідного сина його виховав кузен Емброуз. Хлопці були дуже близькі, весь час проводили разом, поділяючи спільні інтереси та захоплення. Коли Філіпу було 23 роки, Емброуз був змушений поїхати в Італію на лікування. Там він зустрів далеку родичку Рейчел, закохався і вирішив одружитися. А незадовго після весілля помер за загадкових обставин. Філіп підозрює Рейчел у вбивстві. Та зустрівшись із нею, сумнівається — вона зовсім не схожа на вбивцю. То що сталося з Емброузом? Чи винна Рейчел? І що буде робити Філіп?

Психологічно напружена та атмосферна історія. Постійно змушує сумніватися в істинних мотивах персонажів, не дозволяючи зрозуміти, хто жертва, а хто майстерний маніпулятор. Не даючи жодних однозначних відповідей, ставить ще більше запитань, змушує шукати відповіді між рядків, затягує у вир і міцно тримає до останньої сторінки. Хто ж насправді ця Рейчел: жертва обставин або хитра й підступна обманщиця? Чи правда те, що бачить Філіп чи все це майстерні маніпуляції? Ця двозначність вимотала мені всеньку душу. Але воно того варте, від книги неможливо відірватися.

Історія про кохання, довіру, зраду та ревнощі. Фінал відкритий, що дає ще більше підстав для роздумів. Персонажі живі та пристрасні, добре виписані. Правда Філіп місцями сильно дратував своєю емоційною нестабільністю та наївністю. Пейзажі прекрасні. Події стрімкі та непередбачувані. Книга — суцільне естетичне задоволення. Я закохалася в цю історію і дуже хочу прочитати інші книги авторки.

«Зрештою, має ж бути у цьому світі хоч щось хороше. Хочеться в це вірити. Є надія, а це вже щось.»

Промовляю ім’я головної героїні і мурахи шкірою. Дайю — маленька дівчинка, яку спіткала жахлива доля. Невинна, добра мрійниця яка в тринадцять років вимушена стати дорослою та виживати.  “Чотири скарби неба” розповідає історію дівчинки, яку викрали і в бочці з вугіллям переправили до Америки. Злиденне життя вдома не зрівняти з боротьбою, яку розпочинає дівчинка в чужій країні, де вирують антикитайські настрої. Від школи каліграфії до будинку розпусти і магазину в горах — роман веде нас услід за героїнею, яка відчайдушно шукає себе.

Дайю назвали на честь персонажа китайської міфології з трагічною долею. Вона ненавиділа своє ім’я, вважаючи, що всі нещастя спровоковані саме цим фатумом. Дівчинка жила своє маленьке життя і почувалася найщасливішою. Мріяла бути рибалкою та прожити все життя на човні, любила бути господинею з мамою, розумнішати з батьком та садити город з бабусею. В один момент безтурботне життя обірвалося. Маленька дівчинка опинилася одна у великому місті без жодного уявлення що робити далі. Дайю починає вивчати каліграфію і відчуває у цьому поклик долі. Знаходить свої чотири скарби неба, які стають її опорою та душевним прихистком. 

Я вражена психологічним портретом головної героїні та оповідальною майстерністю авторки. Стиль емоційно напружений, реалістичний, сповнений символізмом. Книга гармонійно поєднує реальність з елементами китайської міфології та каліграфії, що додає історії багатошаровості. Підіймає теми расизму, соціальної ізоляції та пошуків власної ідентичності. Читаючи, я постійно думала, як багато людей стикаються з подібними викликами, почуваються втраченими та самотніми. Хтось знаходить сили рухатися далі, а хтось кориться долі й робить крок у прірву, до «списку втраченого додаючи ще й себе». Неможливо не співчувати. Хочеться кричати, що абсолютно кожен має право бути прийнятим, незважаючи на колір шкіри чи походження. Це дуже важка історія та я раджу прочитати кожному.

Третя книга Крауча в скарбничку прочитаних. Третя книга сповнена крутих вражень. Місцями різний, новий, непередбачуваний, а місцями той самий: влучний, знайомий, геніальний Крауч. Мене захопило з перших сторінок і міцно тримало до останньої, прочитаної о третій ночі. Одразу скажу, мені дуже сподобалося і щиро раджу усім поціновувачам науково-фантастичних трилерів та творчості автора.

Історія занурює нас у світ недалекого майбутнього, де досягнення генетики виходять за межі науки і стають частиною повсякденного життя. Генетична інженерія не просто інструмент для лікування хвороб, а могутня сила, здатна змінити саму природу людини. У цьому світі людство переживає наслідки великого голоду, спровокованого матір’ю головного героя. Науковці переслідуються, самостійні дослідження під забороною. Лоґан відчайдушно намагається вести спокійне життя. Не виділятися, стати частиною системи, “відмитися” від ганьби материних досліджень та смерті мільйонів людей. Та за іронією долі він стає учасником генетичного експерименту, що кардинально змінює його фізичні та інтелектуальні можливості. Ця зміна спонукає Лоґана до внутрішньої боротьби з новим усвідомленням себе та відповідальністю перед суспільством. Чи дійсно ми готові до таких "апгрейдів". Які наслідки може мати спроба перетворити людину на надлюдину? Чи є межа, за яку наука не повинна виходити? Та найголовніше питання, на яке ми шукаємо відповіді протягом усієї історії: що означає бути людиною?

Сюжет стрімкий та непередбачуваний. Не дивлячись на велику кількість наукових термінів та геть незнайомих для мене слів, стиль легкий для сприйняття, насичений деталями та описами. Персонажі добре прописані, характери розкриті, діалоги змістовні. Загалом історія сповнена динамічних подій, швидких рішень, боротьби за виживання, переслідувань і, звісно ж, кохання та відповідальності. Суцільний екшн. І ще це дуже кінематографічно.

Про складне простими словами. Саме за це я обожнюю Крауча.

Перша книга серії «Мартіні клуб», хоч більшість завсідників клубу віддають перевагу витриманому віскі. Це історія про п’ятьох шпигунів на пенсії, п’ятьох друзів, які, здавалося б, нарешті можуть забути про страх бути вбитими та жити спокійно. Але, як відомо, доля — підступна жартівниця, а жарти її злі та жорстокі.

Труднощі з останньою місією змусили Меґґі Вілл передчасно вийти на пенсію і ретельно приховувати своє справжнє життя. Тепер вона — власниця «Ожинової ферми» в маленькому містечку, розводить курей, продає яйця і вправно відстрілює лисиць. Але спокій триває недовго: одного дня перед будинком пані Вілл знаходять труп. Це явне послання від ворогів із минулого, натяк, що наступною жертвою буде вона. Адже шпигуни й таємні агенти не бувають колишніми. Тож Меґґі та її давнім друзям доводиться завершити старі справи — або попрощатися із життям.

Перегорнувши останню сторінку, подумала: на що тільки не здатна людина заради помсти. Це трилер, але післясмак приємний. Тут немає надмірної жорстокості чи жахів. Натомість є загадки, переслідування і перестрілки. Звичайно, без трупів не обійшлося, авторка їх чимало розклала, але не заглиблювалася в криваві подробиці. Трохи бракує описів локацій, іноді складно уявити, де саме перебувають герої чи як вони так швидко переміщуються між місцями. Проте авторка більше фокусується на персонажах і емоціях, показуючи вплив прийнятих рішень та те, як ми живемо з їхніми наслідками.

Читається легко, хоча спочатку я трохи заплуталася через різні часові лінії. Дуже сподобалися герої, їх іронічне ставлення до життя та тепле відношення одне до одного. Головна героїня взагалі в серденько, дуже приємна та харизматична жіночка. Окрема дяка авторці за гідне ставлення до людей похилого віку. Адже життя не закінчується після 60-ти, завжди є цілі, бажання та прагнення. Загалом, мені сподобалося. Було цікаво, а неоднозначний фінал та незавершена історія між Меґґі та Декланом змушують із нетерпінням чекати продовження.