«Здуриш мене раз — ганьба тобі, здуриш два — ганьба мені.»

До цього в прочитаних мною творах Кінга головними персонажами були чоловіки. Тому на цю в мене були певні очікування. Долорес мені подобалася, ще до початку читання. Я дійсно чекала історію про подвійне вбивство та жінку, яка намагається уникнути покарання. Міркувала над мотивами та уявляла характер головної героїні.

Але, з перших сторінок, як Долорес «почала говорити», сповідь перетворилася в історію її життя, сповненого болю та страждання. В історію про надсильну жінку, про жінку на «смузі затемнення» та про те, як вона виринула з пітьми. Тригодинну сповідь від якої неможливо відірватися. Уявляєте?! Знаєте, я б ось зараз сіла та ще раз перечитала. Я не перестаю дивуватися таланту пана Кінга. Тут нема містики, фантастики, горору та жахів. Тут є алкоголізм, жорстоке поводження та домашнє насилля, що не менш страшно. Ця історія присвячена матері письменника та підіймає теми становища та поваги до жінки в сім’ї та суспільстві. Історія про «нещасні випадки, які деколи стають для нещасної жінки найкращими друзями».

Долорес — сільська жінка з простакуватою говіркою (на початку багато разів змушувала зупинялася та перечитувала), яка не соромиться говорити відверто, використовуючи лайку та іронічні жарти. Вона жорстока, самовіддана, чесна та відверта. Щоб не відбувалося в житті, завжди готова захищати того, кого любить за будь-яку ціну. Психологічно сильна особистість. Я так не уявила її собі зовні, але запам’ятаю назавжди. Це один із кращих жіночих персонажів за мою читацьку практику.

«Інколи, щоб вижити, доводиться бути гоноровою сукою. Іноді бути сукою — єдине, що жінці лишається.»
Рекомендую.

«Немає більш вишуканого катування, ніж надія.»

Коли тобі подобається певний жанр, то знаєш, що саме треба, щоб зачепити. Так ось у цій історії є ота напруга від якої бринить у душі й перехоплює подих. Коли на годиннику пів на першу ночі, зранку рано на роботу, чоловік обурюється «та скільки можна», а ти сидиш на краєчку дивана, нахилившись уперед, із занімілою ногою та затерплим попереком і не можеш відірватися - ось яка «Голлі». Нарощуючи напругу з першої сторінки не просто банальне «тримала в полоні до останньої», «Голлі» викликала своєрідну залежність.

Голлі Гібні - улюблена героїня Кінга, яка вперше з’явилася в трилогії про Біллі Годжеса. Вона розумна, сильна й має міцну хватку, коли справа стосується роботи. Та у звичайному житті Голлі геть інша. Сам Кінг характеризує її як обсесивно-компульсивну людину з величезним комплексом неповноцінності.

Голлі працює в детективному агентстві «Що впало, те пропало» й береться за розслідування зникнення молодої дівчини Бонні Дал. З перших сторінок відомо, хто тут є головним по злочинам - пара професорів-пенсіонерів, щире кохання яких мало б викликати милування, якби те, що вони роблять не було настільки страшним. Залишається викрити їх та покарати. Та хіба це так легко? Під час розслідування виявляється, що Бонні не перша… Окрім жахів цього суцільно зла, Голлі доведеться боротися з травмами минулого та намагатися врятувати своє майбутнє на тлі всім нам відомого Covid-19.

Читаки, тут відверто та гостро про расизм, гомофобію та канібалізм. Підняті теми соціальної нерівності, сексуального домагання, шкідливих звичок, політики Трампа. Дуже моторошна, гидлива місцями історія, проте настільки атмосферна - не передати. Дуже сподобалося. Обожнюю письменницьку майстерність Кінга. Його вміння досконало описувати персонажів та їх почуття, створювати яскраві, моторошні, пронизуючі картинки. Моменти, які були особливо вражаючими, перечитувала по декілька разів.

Тепер Голлі - моя улюблениця, пробач Долорес Клейборн.

Майже 1000 сторінок можуть здатися складним та нездоланним випробуванням. Та не слід забувати, що це Кінг. Не пам’ятаю скільки разів зізнавалася в палкій закоханості в його творчість, так ось це буде черговий раз. Для мене це була незабутня подорож, сповнена переживань, страху, надії, щастя, відчаю та кохання. На деякі питання досі не знайшла відповіді. Пройшов час після прочитання — історія все ще хвилює. Бест оф зе бест, читаки.

Тепер щодо самої книги. «11/22/63» — це захоплююча суміш історичної фантастики, подорожей у часі та саспенсу. Історія розповідає про Джейка Епінга, шкільного вчителя англійської мови, який відкриває портал, що дозволяє йому перенестися у 1950-ті роки. Його місія: запобігти вбивству президента Джона Кеннеді. Життя кардинально змінюється. Чи впорається він? Адже під час подорожі Джейк зустрічає кохання свого життя. І має зробити надскладний вибір: обов’язок чи почуття.

Геній, відомий майстерністю в жанрі жахів, у цій історії демонструє свою багатогранність як письменник. Начитавшись відгуків, у мене були дещо завищені очікування щодо наявної любовної лінії. Так ось, констатую факт — усі вони справдилися. На фінальних сторінках я ридала. Таке буває вкрай рідко…

Сюжет? Непередбачуваний та напружений. Портрет Америки 1950-х? Що ж, увага Кінга до деталей вчерговий раз вражає. Яскраве та цілковите занурення в атмосферу й культуру тієї епохи. Персонажі? Навіть другорядні ідеально пророблені. Ще тут дослідженням ефекту метелика та наслідків втручання в історію. Моральні дилеми. Соціальна, етична та психологічна проблематика. Та найголовніше — самопожертва. Божечко, яка колосальна письменницька праця!

Є ви фанатом Кінга чи ні, «11/22/63» вважаю обов’язковою до прочитання. Надовго залишиться у вашій пам’яті після того, як перегорнете останню сторінку. Обов’язково перечитаю. Щиро рекомендую.