Джен Ейр

перше моє знайомство з творчістю однієї з сестер бронте і воно вийшло не дуже вдалим. чому? давайте розберемось.

сюжет можу умовно поділити на дві частини, перша яка розповідає про маленьку десятирічну дівчинку-сироту яку ненавидять лиш за те що вона має хоч якийсь розум. і друга — про дорослу джейн, яка шукає (і врешті знаходить) роботу гувернанткою і переїздить з притулку, де росла, до великого маєтку таємничого і похмурого містера рочестера. вже на перших сторінках хотілося побити деяких персонажів через їх жорстокість, було дуже шкода джейн і водночас дуже захопливо було спостерігати за тим як вона виборює власне право на життя і розвиток. але коли відбулась зустріч з едвардом рочестером все змінилось. сильна і мужня джейн піддалась забороненому коханню до дорослого чоловіка (там у них різниця у віці в 20 років...) і розум покинув її тіло.

багато страждань, дуже багато релігії, зради і жорстокість світу, тепла дружба і кохання. я розумію чому у свій час цей роман став культовим і набув такого захвату серед читачів, але мені не сподобалось. вчинки місцями не тільки дратували і обурювали, а відверто злили. той натяк на інцест в кінці (так, добре, в ті часи це можливо було нормою але чорт??) мене взагалі вбив. джейн було шкода від першої і до останньої сторінки.

щодо стилю написання, він не такий складний як мені здавалося, проте якщо ви звикли до динаміки в сюжеті і мінімуму описів всього навкруги — книжка не для вас. вона для спокійного і довгого читання восени, коли за вікном дощить, а на душі меланхолія.