Катажина Боні
10.0
/10
Нові відгуки
Експерт Readeat
Якщо ви прагнете сильних емоцій - прочитайте цю книгу!
"Час зовсім не лікує ран. Сам по собі він не має цілющих властивостей. Єдине, що він може, - це минати. Від нас залежить, як ми його використовуємо".
До цієї книги я майже нічого не знала про Японію. Книга польської репортерки Катажини Боні повністю перевернула моє уявлення про цю східну країну.
Ця книга являє собою репортаж, який подано у вигляді невеликих оповідей.
Ґанбаре - це заклик триматися, робити все , що у твоїх силах.Боротися, незважаючи ні на що.
Після вибуху 11 березня 2011 року на Фокусімській АЕС японці ще досі не можуть оговтатися. Землетрус в цей день тривав лише 6 хвилин, але цунамі призвело до величезних жертв та спричинило вибух на АЕС.
Очима польської репортерки ми бачимо одинакові квартали тимчасових поселень, де живуть люди, в яких цунамі забрало дім. Вони змушені починати все спочатку.
Чуємо історії людей, які втратили рідних. Душевний біль змусив їх закам'яніти з горя. Деякі з них ще досі шукають кістки своїх родичів на дні моря.
Спостерігаємо за намаганнями японців через дієві практики повернути собі психологічну стабільність, відпустити біль, що руйнує зсередини, не дає рухатись далі. Сеанси нарікань, вечори плачу дають можливість людям виговоритися, частково перекласти свій душевний тягар на іншого.
Катажина Боні дає шанс читачу самому побувати на Фокусімській АЕС у момент вибуху. Наслідки цієї катастрофи жахливі, а її масштаби та вплив на здоров'я людини, на світову екосистему неможливо повністю усвідомити та передбачити.
Авторка розповідає нам багато цікавого про історію Японії, релігію, міфологію, тонкощі японської кухні, вшанування пам'яті померлих.
Але найбільше мене вразило відношення до смерті: планування свого відходу, ярмарки смерті, світлини в труні і майстерклас, де людина переживає унікальний досвід власного вмирання.
Ця книга дуже емоційна - вона рве на шматки серце, вивертає душу, відлунює щемом у грудях.
Тут є реалії людей, які всіма силами намагаються пережити найважчі часи. Їм вже немає куди повертатись, бо міста, в яких вони мешкали, оживають лише у їхній пам'яті.
Ця книга ще раз змушує нас замислитись і зрозуміти, що людське життя - надто крихке, дуже непередбачуване, тому важливо цінувати кожну мить, кожну хвилину, проведену з найріднішими людьми 🥹
"Час зовсім не лікує ран. Сам по собі він не має цілющих властивостей. Єдине, що він може, - це минати. Від нас залежить, як ми його використовуємо".
До цієї книги я майже нічого не знала про Японію. Книга польської репортерки Катажини Боні повністю перевернула моє уявлення про цю східну країну.
Ця книга являє собою репортаж, який подано у вигляді невеликих оповідей.
Ґанбаре - це заклик триматися, робити все , що у твоїх силах.Боротися, незважаючи ні на що.
Після вибуху 11 березня 2011 року на Фокусімській АЕС японці ще досі не можуть оговтатися. Землетрус в цей день тривав лише 6 хвилин, але цунамі призвело до величезних жертв та спричинило вибух на АЕС.
Очима польської репортерки ми бачимо одинакові квартали тимчасових поселень, де живуть люди, в яких цунамі забрало дім. Вони змушені починати все спочатку.
Чуємо історії людей, які втратили рідних. Душевний біль змусив їх закам'яніти з горя. Деякі з них ще досі шукають кістки своїх родичів на дні моря.
Спостерігаємо за намаганнями японців через дієві практики повернути собі психологічну стабільність, відпустити біль, що руйнує зсередини, не дає рухатись далі. Сеанси нарікань, вечори плачу дають можливість людям виговоритися, частково перекласти свій душевний тягар на іншого.
Катажина Боні дає шанс читачу самому побувати на Фокусімській АЕС у момент вибуху. Наслідки цієї катастрофи жахливі, а її масштаби та вплив на здоров'я людини, на світову екосистему неможливо повністю усвідомити та передбачити.
Авторка розповідає нам багато цікавого про історію Японії, релігію, міфологію, тонкощі японської кухні, вшанування пам'яті померлих.
Але найбільше мене вразило відношення до смерті: планування свого відходу, ярмарки смерті, світлини в труні і майстерклас, де людина переживає унікальний досвід власного вмирання.
Ця книга дуже емоційна - вона рве на шматки серце, вивертає душу, відлунює щемом у грудях.
Тут є реалії людей, які всіма силами намагаються пережити найважчі часи. Їм вже немає куди повертатись, бо міста, в яких вони мешкали, оживають лише у їхній пам'яті.
Ця книга ще раз змушує нас замислитись і зрозуміти, що людське життя - надто крихке, дуже непередбачуване, тому важливо цінувати кожну мить, кожну хвилину, проведену з найріднішими людьми 🥹
Бестселери
Фільтр