Форма голосу. Том 1

Історія, яку я так чекала стала тим, що відкрило мої рани❤️‍🩹 Історія, яка набагато сильніша і глибша чим можна подумати спочатку.

Школа… Місце, де мали би навчати дітей не тільки різним предметам, а й як стати і бути ЛЮДИНОЮ.

Але там, де мало б звучати сильне і повчальне слово вчителя, можна побачити тільки байдужість і не зацікавленість. Там, де мали б бути дитячі роки наповнені цікавими і дружніми моментами, можна побачити жорстокість, лицемірство і брехню. З цим і зіштовхнулася Шьоко, а згодом і сам Шьоя.

Але ця історія не тільки про це. Перед нами відкривається сила визнання своїх помилок, прийняття себе і бажання все виправити. Це та світла сторона цієї манґа, яка доторкнулася до мого серця, і ніби промовила:

«Все ж є ті, хто визнають свої помилки і виправляють їх.»💕

Це дуже важливо і сильно, коли людина, яка допустилася помилки визнає це і хоче вибачитися. А наскільки це сильний момент, коли це розуміє дитина. Звичайний школяр, який замість просто забути, захотів виправити все. Мене це і радувало, адже ці двоє зможуть відкрити інші сторони себе і побачити щось глибше. А з іншої сторони мені було сумно, адже свого часу, коли над мною знущалися в школі, ніхто так і не визнав своїх помилок і не сказали простого «ВИБАЧ»…

Ця історія про вибір, який робить людина ще в юному віці: побачити свої помилки чи робити вигляд, що так і має бути. Це історія про спроби все виправити, а не просто жити з цим далі.

Вона стане хорошим поштовхом і прикладом для дітей і дорослих, щоб зрозуміти свої помилки і знайти в собі мужність виправити їх.

Сильна і глибока манґа, яка торкається самої душі. Як і аніме «Форма голосу» вона дає надію, що світло в душі може багато чого змінити, варто тільки випустити його.

Шьоя Ішіда, якого я спочатку сприймала як звичайного, дещо неслухняного, учня, дуже швидко перетворився на справжнього антагоніста у моїх очах. Його жорстокість і байдужість до Шьоко Нішімії, дівчинки з порушенням слуху, були просто неприпустимими. Знущання, які він організовував, та його постійні намагання зробити життя Шьоко нестерпним, викликали в мені почуття відрази та гніву.

Не менш нервували і його друзі-однокласники. Їхня лицемірність була нестерпною: спочатку вони брали активну участь у знущаннях, а потім, коли ситуація загострилася, почали вдавати, ніби вони ні до чого не причетні. Їхня готовність перекласти всю провину на Шьою, коли знущання стали відомі вчителям, ще більше підсилювала моє обурення.

Перший том також викликав у мене співчуття до Шьоко. Вона постає перед читачем як сильна і терпляча дівчинка, яка намагається жити звичайним життям, незважаючи на свою особливість і постійні знущання. Її витримка і намагання знайти спільну мову з однокласниками викликали в мене захоплення і бажання бачити її щасливою.

Особливе здивування у мене викликала поведінка мами Шьоко, в максимально негативному сенсі. Її реакція на ситуацію з булінгом була незрозумілою і суперечливою. З одного боку, зрозуміло, що вона хоче захистити свою дочку, але її методи і ставлення до Шьоко здавалися мені надмірно суворими і навіть агресивними. Це ще більше ускладнювало ситуацію для Шьоко і робило її життя ще важчим.

Загалом, перший том "Форми голосу" залишив мене з почуттям обурення та смутку, але водночас змусив замислитися про важливі соціальні проблеми. Він прекрасно показує, як знущання можуть зруйнувати життя людини. Я з нетерпінням чекаю продовження, щоб побачити, як розвиватиметься історія і чи зможе Шьоя змінитися на краще.