Літо коли помер Хікару. Том 1

У мене зовсім невеликий досвід читання манґи, але щодо цієї впевнено можу сказати, що вона однозначно варта уваги! Цікавий сюжет про дружбу двох хлопців із елементами містики. Зразу ж почну другий том, щоб дізнатися завершення історії 🙂 А яка мальовка! Стільки деталей, що хотілося розглядати їх якнайдовше ☺️

«Літо, коли помер Хікару» — це книга, яка глибоко зачіпає серце. Це не просто історія про смерть, а про те, як важливо цінувати кожен момент життя і те, як ми переживаємо втрату. В центрі сюжету — хлопець, на ім'я Такаші, який переживає раптову смерть свого друга Хікару, і цей трагічний момент стає для нього точкою відліку для змін у житті.

Найбільше вражає те, як автор майстерно передає емоції та переживання персонажів. Книга поєднує в собі глибоку філософію і спостереження за тим, як ми шукаємо сенс у житті після великої втрати. Хікару був не просто другом для Такаші — він був частиною його світу, і смерть цього друга ставить під сумнів усе, чого він досяг.

Такаші намагається зрозуміти, чому все так сталося, і це внутрішнє боріння між бажанням прийняти реальність і прагненням повернути те, що вже втрачено, викликає в читачеві багато співпереживання. Це книга не тільки про смерть, а й про важливість дружби, підтримки й про те, як наші близькі формують нас.

Атмосфера цієї книги повна емоцій, навіть у тиші і спогадах героїв. Важко не відчути біль втрати і водночас спробу зрозуміти, як жити далі. Вона залишає після себе глибоке враження, змушує задуматися про своє життя, свої стосунки і про те, що справді важливо.

Якщо ви шукаєте книгу, яка торкнеться ваших почуттів і змусить замислитись про сенс життя, «Літо, коли помер Хікару» точно варто прочитати. Це справжня перлина для тих, хто любить глибокі, емоційні історії.

Майже одразу нас ставлять перед фактом — Хікару вже не та людина, якою він колись був. Його найліпший друг, Йошікі, бачить це та розуміє краще за будь-кого в селищі.

Хоча Хікару загинув, він продовжує жити, в іншому образі, не дивлячись на те, що він все ще так само виглядає та поводиться. Йошікі поступає трохи егоїстично - він не може знову втратити свого друга, тому парубок готовий проводити свій час із чимось... Що схоже на Хікару.

Деякі люди та тварини помічають дивакуватість Хікару. У мене з'явилося легке відчуття, неначе я читаю новий твір від Джюнджі Іто. Чому? Бо жителі селища вже знають про потойбічну дивину з гір, спокійно говорять про це, вони обізнані про небезпеку, живуть поруч із нею і сприймають її як дане.

Мені дуже сподобалася мальовка і те, як подано сюжет (я думала, що ми потроху будемо дізнаватися про "монструозність" Хікару, у той час як нам це кажуть майже одразу).

Залюбки придбаю другий том, щоб дізнатися продовження цієї історії!