Гамлет

шекспір це той, до знайомства з ким треба дійти самотужки, без вчителя літератури стоячого в тебе за душею, який питає в чому суть «ромео та джульєтти». шекспір це митець душі і автор чудових п‘єс, з яким я познайомилась у минулому році і одразу закохалась в глибину його творів.

історію гамлета знаєте ви всі (звісно, тому що прочитали мій допис), але навіть якщо не знаєте – зараз я вам допоможу. п‘єса розповідає про данського принца гамлета, в якого нещодавно помер батько і престол якого захопив власний дядько (прихопивши ще й дружину покійного брата). його дядько хитер, лицемірен та жалюгіден у своїх бажаннях, що спричиняє немало конфліктів серед народу та в душі юного принца. до того ж у замку живе одна прекрасна леді, яка бентежить серце гамлета — офелія, донька найближчого порадника нового короля. життя гамлета не можна назвати легким, він дитина і втратив батька, серце його розбито і поттпає в тужливій меланхолії, а те що трапляється однієї холодної ночі аж ніяк не допомагає. гамлету являється привид батька, який розповідає подробиці власного вбивства і просить сина помститися, на що він з жорстокою радістю погоджується.

п‘єса прекрасна у своїй простоті. я закохалася в монологи гамлета і хід його думок, в те, як він кожен раз обігрував короля і його придворних, як ніжно він кохав офелію і те, як старанно відновлював справедливість. його гострий розум і жорстокий сарказм це те, заради чого варто виділити кілька годин на прочитання п‘єси, вона дійсно невелика, але в ній настільки багато важливих слів, що це захоплює. наше життя не легке і прекрасне, воно сповнене туги і боротьби, любові і щирості, дружби та відчаю, що й показує «гамлет».