Страшне добро

А зараз про серйозну, бентежну, дивовижну, незвичайну історію.

Джо Браунінг Ро "Страшне добро", 367 стор., @laboratory.ua

Про що? Про МИТЦЯ. Це, якщо стисло, але сама історія не така. Отже, у 1966 році юний Вільям на своєму шикарному випускному вечорі зголошується добровільно допомогти у трагедії в шахтарському селі. Чим він може допомогти? Бальзамуванням. Бо він - найкращий студент на курсі, а згодом стане і найкращим спеціалістом у країні. Але, звичайно, ці страшні події назавжди закарбуються у мозку та серці юнака і спричинять жахливі сновидіння протягом багатьох років, а також суворі рішення.

Але хоч це була і жахлива подія у житті Вільяма, проте не єдина. Він рано втратив батька, мати впала у розпач і усіма засобами намагалася "врятувати" сина від родинного бізнесу (бо він бальзамувальник у третьому поколінні). А ще, як виявилося, у Вільяма надзвичайний голос і було непереборне прагнення стати співаком. Але усе пішло не так. Мати вчинила непрощенний, з погляду сина, гріх, який він не міг пробачити. Але, на щастя, усе-таки зміг. Бо хлопчик став чоловіком.

"Я бачу, як ти у музиці віднаходиш себе. Ти закриваєшся від неї, остерігаючись болю, хоч від самого початку вона тебе рятувала... Слухай її, співай, навчай, дихай нею щодня. І в тебе все вийде".

Вільям дуже непроста людина, але геніальна. Так, він замкнутий, але хто сказав, що усі мають бути відкритими. На його щастя, він мав навколо себе чудових людей, то ж життя побороло смерть.

Атмосферна історія, що примусить вас співпереживати. Рекомендую.

"Страшне добро" — щемка історія про жертовність та співчуття, що має історичне підгрунтя.

Книга розповідає нам про 19-річного Вільяма, що тільки-но отримав диплом бальзамувальника. Він добровільно їде боротися з наслідками катастрофи в селі Аберфам, де стався зсув вугільної шахти, що поховав під грунтом цілу школу. Понад 100 дитячих тіл і молодий бальзамувальник, що й сам не так давно був дитиною. Не кожен зміг би впоратися з побаченим. А чи зміг Вільям?

📖
Перше, що хочу зазначити, — згадана трагедія дійсно відбулася у Великобританії в 1966 р. І я не раджу вам читати історичні хроніки, це дуже боляче.
Друге, що книга — дебютний роман. Історія розповідає не стільки про саму катастрофу, скільки про вплив ПТСР на тих, хто займався наслідками. Знаю, що авторка брала інтерв'ю у бальзамувальників, які справді там були💔

~
Мені сподобалося, що музику у книзі використали як спосіб зцілення Вільяма та його друга дитинства Мартіна. На противагу ніжному і турботливому Вільяму, в історію був введений харизматичний та сміливий Мартін, що стало певною родзинкою книги. Дві різні долі, що перетнулися завдяки музиці. У мене навіть навернулися сльози полегшення на сцені, коли вони, зовсім дорослі, зустрілися вперше після "того дня".

Авторка відмінно впоралася з дебютною книгою. Я відчувала біль Вільяма через втрату майбутнього в хорі, через його ПТСР після Аберфаму... на кожному кроці. Вона не зробила Вільяма ідеальним, навпаки, показала, як ми можемо шкодити близьким, закриваючись у собі. Не прикрашаючи персонажів, авторка змусила повірити кожному слову, кожній емоції. Це було щемко, дуже, але в той же час цілюще, адже дарувало надію.

📖
У книзі піднімається багато важливих тем, як от переживання смерті батьків, дитячі психологічні травми, одностатеві стосунки в ХХст. Могло б здатися, що аж занадто всього, але насправді нічого зайвого я не побачила.
Книга торкнулся мого серця, тож наполегливо раджу й вам прочитати❤️