Збірка малої прози Слави Світової — путівник у світ дуже різної жіночності: часом шерехатої й зашкарублої, часом тонкої, майже невловної. Бо такою і є кожна жінка: багатоликою й багатоіменною — як для світу, так і для себе самої.
У цій книжці є багатоповерхівки і старі піаніно, полуниці й гранати, незручні пальці, тьмяні дзеркала, токсичні стосунки й невловимі слова, законсервовані на потім. А ще є жінки. Бо там, де є жінки, завжди є їхні історії. Іноді ці жінки нам не знайомі. А іноді у них, як і у їхніх історій, є імена.
«Ось моя перша і дуже ймовірно, що остання книжка для дорослих. Моя невидима, інша півкуля Місяця, та, яка постійно вкрита Тінню, яку майже ніхто ніколи не бачив. Але я обережно взяла її у долоні й наважилася піднести до світла.
Колись давно мені порадили вивчати себе й усі свої емоційні стани під мікроскопом. Казали: пізнаєш себе — й усі інші люди будуть у тебе немов на долоні, ти читамеш їх, наче книжки. Що ж, багато років минуло звідтоді, читати людей, як книжки, я так і не навчилася, але вчуся бути чутливою до себе, до інших і до світу.
Я писала цю книжку, коли мені було надзвичайно боляче й страшно, тому на сторінках є і старість, і смерть, і біль, і пошук нових сенсів, і рубці, які ниють на дощ. Я писала цю книжку, коли мені було невимовно спокійно і радісно, тому поруч із темним і неприємним знайшлося тут також місце для дивного і прекрасного, чесного і пульсуючого, живого і вразливого. На кожній сторінці є трішки мене, трішки вигадки, і трішки правди. На кожній сторінці, ймовірно, ви зможете впізнати і себе також. Бо коли я писала цю книжку, то хотіла саме цього — щоби вона стала для когось дзеркалом.
Але з дзеркалами не завжди буває просто: вони бувають кривими, тьмяними, часом, беруться тріщинами. Та важливо не відвертати погляд, важливо витримати все те, що вглядається у нас, ховається десь поза невловимою Тінню і звучить різними голосами. Важливо все це витримати, щоб нарешті поза химерним розгледіти себе, а поза зловісним шепотінням почути нарешті власний голос», — Слава Світова.
