Все одно буде п'ятниця. А потім неділя

Чи можливо полюбити чужу дитину, як свою кровну? Що заважає на цій площині зійтись лініям? Чому в цьому місці є так багато страхів, стереотипів та упереджень, які не дають проявлятися чистій любові?

Відповіді на ці питання авторка книжки Ольга Бартиш шукала, коли вирішила написати власну історію та поділитись своїм досвідом усиновлення. Пошуки привели її до абсолютно інакших викликів — як полюбити свою внутрішню дитину?  Як прийняти в собі ту маленьку дівчинку, що прагне свободи та проявлення і просто дозволити їй бути?

«Все одно буде п’ятниця. А потім неділя» — це не розповідь про досвід усиновлення і точно не інструкція як діяти, якщо ви вирішили відкрити свій дім для дитини. Перед вами дослідження почуттів звичайної жінки, яка одного разу захотіла допомогти дитині, світові і в першу чергу собі. 

П’ятниця — це миті, коли ми перебуваємо в найтемніших куточках нашого буття, коли іноді здається, що все втрачено. Натомість неділя – це відновлення, світанок після темної ночі. Час, коли ми віднаходимо внутрішню силу і власний шлях до щастя.

Чому варто прочитати книжку «Все одно буде п’ятниця. А потім неділя»? 

• В основу книги закладена автобіографічна історія всиновлення дитини авторкою та драма пошуку власної реалізації. 
• Письменниця розкриває постійний життєвий цикл творчих мук і самовираження, конфлікту материнства та самореалізації, амбіцій творчої особистості та страждання від нереалізованості. 
• Ця книжка стане порятунком і острівцем розуміння для багатьох жінок, які щоденно зіштовхуються з тим, що обрати сьогодні. Бо саме час обрати себе.

Про материнство

Її питали діти: «Мамо, кого ти любиш сильніше?» Вона відповідала: «Я люблю вас однаково сильно, але не однаково. Я не вибираю між вами. З тобою в мене більше викликів і тривоги, а з тобою — більше ніжності, на тебе я можу більше покластися. Але всюди любов однаково сильна».

Про творчість

«Не дозволяй нікому і нічому забирати в тебе головну роль — бути собою. Йди ближче до полотна, не бійся! Бери фарби і малюй. Як хочеш. Як умієш. Малюй, Олю. Малюй своє життя».

Про любов

Завдяки Умі я зрозуміла, як помилялася, коли думала, що виросла духовно і знаю щось про любов. Що маю відкрите серце і вмію любити. Яка ж то була ілюзія! Як часто люди помиляються, вважаючи себе духовно просунутими. Дуже просто бути таким десь у печері чи на безлюдному острові, сидіти там годинами в позі лотоса, мислячи, як ти любиш увесь світ. Це найлегше, що можна придумати. Я шукала істини десь там, а вона весь час була тут, поруч, удома на кухні. Прошу: бери і служи. Яких тобі, Олю, ще треба сенсів? Яких аскез? Ось у цій дитині і є Бог. Прийми його, відкрий своє серце. Полюби.