Віргінія Кульвінскайте давно знайома литовським шанувальникам красного письменства. Донедавна вона була відома передусім як літературознавець та літературний критик, щоправда під ім’ям Віргінія Цібарауске. У 2018-му році світ побачила її перша поетична збірка «Двійник», чи радше, якщо бути зовсім точним, «Двійничка», — уже під справжнім прізвищем. Збірка одразу привернула до себе увагу своєю відвертістю й навіть оголеністю авторського начала: поетеса, здається, нічого не приховує й висвітлює всі найдальшій найтемніші закапелки своєї душі. Продовженням — і стилістичним, і логічним — цієї книжки став і перший дебют Віргінії Кульвінскайте в прозі.
«Коли я була малолєткою» можна назвати сучасним романом виховання. Адже тут також показано психологічне, моральне й соціальне формування особистості головної героїні, за якою може вгадуватися сама авторка, хоча письменниця уникає такого ототожнення. Лихі дев’яності з їхніми соціальними потрясіннями, соціальний злам першого десятиліття литовської незалежності, дитинство в розбишацькому російськомовному районі Вільнюса, перша закоханість і перший болючий досвід спілкування з протилежною статтю, навчання в університеті та аспірантурі, поважне академічне середовище й неформальні тусовки, пошуки свого справжнього «Я» і свого місця на цьому світі — усе це описано відверто, чуттєво й без прикрас, а сама оповідь присмачена то гірким гумором, то веселою самоіронією, то похмурим сарказмом.
Окремої уваги заслуговує мова авторки — вона розмаїта, жвава і смаковита в діапазоні від літературного стандарту до зниженого жаргону. Причому тут Віргінія Кульвінскайте може похвалитися тим, чого так бракує багатьом сучасним прозаїкам — почуттям міри. Сподіваюсь, мені вдалося передати це українським словом. Я впевнений, що книжка знайде живий відгук у різних поколінь українських читачів. Отож смачного!
