Восьмигранник

У Вавілонян як завжди просто неймовірно оформлення.
Щодо оповідань, то кожне по-своєму чарівне. Кортасар створює магію своїм словом, хоча через якийсь час після прочитання вже не можу пригадати, про що вони були.

Друга спроба почитати оповідання Хуліо Кортасара. Перші оповідання збірки дуже сподобались, тоді як останні збили з пантелику. Тому враження загалом такі ж, як від попередньої збірки "Бестіарій".
Почну з оповідань, що сподобались. В "Крокуючи слідами" оповідається про чоловіка, який вирішив дослідити життя та творчість одного відомого поета. Його робота виявилась успішною: книгу друкують великими накладами та йому дають національну премію. І в цей ідеальний момент, чоловік розуміє, що щось пропустив і вигадав. Це оповідання про славу, владу та наше (не)бажання її мати. А в "Рукописі, знайденому в кишені" ідеться про молодого хлопця, який грає в гру в метро: знаходить симпатичну дівчину, виходить з нею на одній станції, і намагається вгадати, куди вона далі піде. Найчастіше не вгадує і просто проводжає її поглядом, але одного разу іде все ж слідом, щоб познайомитись поближче. Дуже поетичне і драматичне оповідання, аж переживаєш за героїв у фіналі. Також сильні оповідання "Ліліана плаче" та "Там, але де, як", де розповідається про смерть, від імені помираючого, чи від імені горюючого за померлим.
Щодо тих, що не сподобались, або залишились незрозумілими. Оповідання "Літо" та "Містечко Кіндберґ" мають непоганий сюжет, але дивний фінал. В першому, до будинку однієї сім'ї завітає кінь, а в другому головний герой вечеряє з незнайомкою, яку підібрав на дорозі. Два останні оповідання, які залишились незрозумілими ні сюжетно, ні за сенсом: "Фази Северо" та "Шия чорного кошеняти".
Загалом, збірка мені сподобалась, але Хуліо Кортасар для мене поки залишиться автором, оповідання якого я не до кінця розумію)