Я дуже невеликий любитель короткої прози, проте роблю виключення для двох авторів - Акутагави Рюноске та Хуліо Кортасара, бо так володіти словом, як вони, можуть далеко не всі письменники, та що тут казати - я сам романи пишу легко, а от оповідання вже складніше.
Збірка "Усі вогні - вогонь", це як завжди оповідання на грані реальності та ірреальності, абсурду та серйозності, магічного реалізму, містики та любовної прози. Кортасар вміло створює маленькі історії пронизані відчаєм, коханням та абсурдом.
Анонім
Хуліо Кортасара, про якого я раніше чула, але нічого не читала. Химерна, не завжди зрозуміла, на стику з магічним реалізмом.
В книги шикарне оформлення від видавництва Вавилонська бібліотека. Це вже друга, після "Бунт речей" Жузе Сарамаґу, книга, яка схожа на мистецтво: обкладинка, оформлення та ілюстрації - все підібрано ідеально!
Оповідання дуже різні. Є такі, які залишають слід після прочитання, а є ті, де суть так і не вдається вловити, або вигадати.
Мене зацікавили "Омнібус" про автобус, квіти, сприйняття людей та "Брами небес" про тугу за коханою людиною. Гарні оповідання "Захоплений дім" та "Бестіарій", в обох з них є щось містичне, як тигр, та незрозуміле і неназване, що заважає героям спокійно жити та захоплює їхні домівки.
В той же час оповідання "Лист до сенйорити в Парижі" та "Цирцея" цікаві сюжетно, але викликають шок своєю розв'язкою. Найбільш дивними для мене стали "Далека" та "Цефалея", бо в них майже відсутній сюжет і навіть символізм оповідань вигадати доволі складно.
В результаті, можу сказати, що ця збірка сподобалась і це був цікавий досвід)
Анонім
Друга спроба почитати оповідання Хуліо Кортасара. Перші оповідання збірки дуже сподобались, тоді як останні збили з пантелику. Тому враження загалом такі ж, як від попередньої збірки "Бестіарій".
Почну з оповідань, що сподобались. В "Крокуючи слідами" оповідається про чоловіка, який вирішив дослідити життя та творчість одного відомого поета. Його робота виявилась успішною: книгу друкують великими накладами та йому дають національну премію. І в цей ідеальний момент, чоловік розуміє, що щось пропустив і вигадав. Це оповідання про славу, владу та наше (не)бажання її мати. А в "Рукописі, знайденому в кишені" ідеться про молодого хлопця, який грає в гру в метро: знаходить симпатичну дівчину, виходить з нею на одній станції, і намагається вгадати, куди вона далі піде. Найчастіше не вгадує і просто проводжає її поглядом, але одного разу іде все ж слідом, щоб познайомитись поближче. Дуже поетичне і драматичне оповідання, аж переживаєш за героїв у фіналі. Також сильні оповідання "Ліліана плаче" та "Там, але де, як", де розповідається про смерть, від імені помираючого, чи від імені горюючого за померлим.
Щодо тих, що не сподобались, або залишились незрозумілими. Оповідання "Літо" та "Містечко Кіндберґ" мають непоганий сюжет, але дивний фінал. В першому, до будинку однієї сім'ї завітає кінь, а в другому головний герой вечеряє з незнайомкою, яку підібрав на дорозі. Два останні оповідання, які залишились незрозумілими ні сюжетно, ні за сенсом: "Фази Северо" та "Шия чорного кошеняти".
Загалом, збірка мені сподобалась, але Хуліо Кортасар для мене поки залишиться автором, оповідання якого я не до кінця розумію)
Анонім
