Хуліо Кортасар

Хуліо Кортасара, про якого я раніше чула, але нічого не читала. Химерна, не завжди зрозуміла, на стику з магічним реалізмом.
В книги шикарне оформлення від видавництва Вавилонська бібліотека. Це вже друга, після "Бунт речей" Жузе Сарамаґу, книга, яка схожа на мистецтво: обкладинка, оформлення та ілюстрації - все підібрано ідеально!
Оповідання дуже різні. Є такі, які залишають слід після прочитання, а є ті, де суть так і не вдається вловити, або вигадати.
Мене зацікавили "Омнібус" про автобус, квіти, сприйняття людей та "Брами небес" про тугу за коханою людиною. Гарні оповідання "Захоплений дім" та "Бестіарій", в обох з них є щось містичне, як тигр, та незрозуміле і неназване, що заважає героям спокійно жити та захоплює їхні домівки.
В той же час оповідання "Лист до сенйорити в Парижі" та "Цирцея" цікаві сюжетно, але викликають шок своєю розв'язкою. Найбільш дивними для мене стали "Далека" та "Цефалея", бо в них майже відсутній сюжет і навіть символізм оповідань вигадати доволі складно.
В результаті, можу сказати, що ця збірка сподобалась і це був цікавий досвід)

Друга спроба почитати оповідання Хуліо Кортасара. Перші оповідання збірки дуже сподобались, тоді як останні збили з пантелику. Тому враження загалом такі ж, як від попередньої збірки "Бестіарій".
Почну з оповідань, що сподобались. В "Крокуючи слідами" оповідається про чоловіка, який вирішив дослідити життя та творчість одного відомого поета. Його робота виявилась успішною: книгу друкують великими накладами та йому дають національну премію. І в цей ідеальний момент, чоловік розуміє, що щось пропустив і вигадав. Це оповідання про славу, владу та наше (не)бажання її мати. А в "Рукописі, знайденому в кишені" ідеться про молодого хлопця, який грає в гру в метро: знаходить симпатичну дівчину, виходить з нею на одній станції, і намагається вгадати, куди вона далі піде. Найчастіше не вгадує і просто проводжає її поглядом, але одного разу іде все ж слідом, щоб познайомитись поближче. Дуже поетичне і драматичне оповідання, аж переживаєш за героїв у фіналі. Також сильні оповідання "Ліліана плаче" та "Там, але де, як", де розповідається про смерть, від імені помираючого, чи від імені горюючого за померлим.
Щодо тих, що не сподобались, або залишились незрозумілими. Оповідання "Літо" та "Містечко Кіндберґ" мають непоганий сюжет, але дивний фінал. В першому, до будинку однієї сім'ї завітає кінь, а в другому головний герой вечеряє з незнайомкою, яку підібрав на дорозі. Два останні оповідання, які залишились незрозумілими ні сюжетно, ні за сенсом: "Фази Северо" та "Шия чорного кошеняти".
Загалом, збірка мені сподобалась, але Хуліо Кортасар для мене поки залишиться автором, оповідання якого я не до кінця розумію)

Книга прийшла в плівці і дуже швидко відправили 🥰 дякую вам

Кортасар - це вже класика, тому в будь-якому випадку заслуговує уваги.
Збірка короткої прози "Бестіарій" доволі химерна, часом треба продиратися крізь текст.

100% - це книга для поступового і вдумливого читання. Оці експерименти "а візьму я і читану швиденько" я б не радила. Бо кожен текст це міні світ. Здається, історія, яка не може мати сенсу, отримує його в пару фраз і розкручується швидко. Над деякими новелами хочеться посидіти довше, деякі промайнути.

Мені ця книга зайшла не одразу. Перший раз я її відклала, бо стан був меланхолійний і хотілось чогось легшого. Та це не означає, що її зовсім варто закидати. Просто кожному текстові свій час. Це факт.
Тож, приємного читання.

Я вже колись читала ці оповідання, і тоді вони мені дуже сподобались.
Але тепер, пам'ятаючи розв'язку кожної історії, я отримала нагоду звернути більше уваги на зміст, насолодитись формою творів (а вони просто неповторні, особливо оповідання "Сеньйорита Кора").
І в результаті "Усі вогні - вогонь" сподобалась мені ще більше, ніж вперше.

Думаю, творчість Кортасара буде близькою не для всіх, але його оповідання настільки різні, що щось та має сподобатись:
символічна історія про затор, в якій кохають, зраджують, вмирають;
містичні "Вказівки для Джона Ґовела" змусять постійно обертатися на вулиці;
класична історія про брехню заради добра має доволі незвичайне вираження у "Здоров'я хворих"
А ще повстанці, покинута жінка і римські гладіатори.

Книга достойно оформлена і навіть немає сумнівів, чи варто залишати в своїй бібліотеці. Перечитуватиму ще, та й не раз.

Кортасар впевнено здобуває своє місце у рейтингу моїх улюблених письменників. Його тексти химерні, не завжди зрозумілі, кожен побачить там щось своє, але в цьому є щось. Щось, наче як кролик застряг у горлі. Почитайте і зрозумієте ;)

Елітна література для відпочинку і «масажу» мізкових клітин, або літературний джаз – така от характеристика для книжки Кортасара, письменника, на жаль, вже минулого історичного періоду. А, з іншого боку, його новели видалися такими ж сучасними, як наче герої цих творів жили, а події відбувалися не років так 70 (плюс-мінус) тому, а десь ось тут: вчора сталося, ввечері записано блогером, а вранці прочитано. Не роман, не оповідання, а компактна форма передачі – такі художні нариси, де немає зайвих слів. Всі вони вибудовують високохудожню архітектуру від майстра слова. Він експериментує із словом і пише (писав, що поробиш?), як жив. Знову я вживаю порівняння літературного твору із джазом, наче з підказки автора в останній новелі («Таємна зброя», як і назва збірки), написаній від імені джазового критика, але ні, відчуття джазових ритмів переслідувало до її прочитання. І я люблю джаз. Люблю письменників, ні – їхні твори, де має місце прояв такого стилю. Все! Радити художню прозу такого рівня зарікаюся, як радити джазову музику. Реакція на останню буває доволі кислою, якщо не: «Ги-ги, так і я можу». А от і ні. Так мало хто може. На цьому крапка.

У Вавілонян як завжди просто неймовірно оформлення.
Щодо оповідань, то кожне по-своєму чарівне. Кортасар створює магію своїм словом, хоча через якийсь час після прочитання вже не можу пригадати, про що вони були.