І ми знищимо всіх потворних

Головний герой, 19-річний юнак Рокі Бейлі, має дивний бзик: він бодай що мріє залишитися цнотливим до свого наступного Дня народження. А з його вродою, зухвалістю і активністю це ой як нелегко! Майже щовечора він зі своїми друзями, не менш вродливими, зухвалими і активними, зустрічається у нічних джаз-клубах і до світанку танцює з місцевими кралечками. Та одного разу така вилазка закінчується своєрідною містерією: його накурює невідомий йому чоловік, а далі він опиняється у дивному місці, де його на одну ніч утримують задля збору біоматеріалу, назвемо це так. Так і закручується низка детективно-трилерних подій.
Я очікувала НАБАГАТО більшого. Навіть на перших 50 сторінках мені здавалося, що це буде якщо не цікаве, то як мінімум потішне чтиво. Ні, чесно: написано простою мовою про епоху джазових вечірок, із гострим гумором, а тут ще й підкрадається дещо хулігансько-насильницьке, а-ля «Механічний апельсин», із детективним напиленням + темою євгеніки. Справжня дивацька смакота! Але коли сюжет перевалив за половину книжки, це було…погано. Знаєте оці дешеві хтиві анекдоти зі старих газеток і журнальчиків? От в щось таке під кінець книги перетворюється її легкий еротизм. Його стає забагато і він стає такий нав’язливий, що складається враження, наче це пише хлопак, який на уроці математики сміється зі слова «многочлєн». Якось на тлі бажання бути легким і смішним Борис Віан починає губити залишки серйозності, на яких і трималася детективна лінія, а отак і вся книжка розсипається на дрібні шматки із тупих жартиків нижче поясу і вінегретоподібного сюжетику, де є все підряд, але до розкриття так нічого і не доходить. Що сподобалося? Книгу можна «проковтнути» за декілька днів. По суті, у мене нечитуна не буває, але якщо ви від нього страждаєте, то вона з нього вивести може: легка, авантюрна, та й сюжет має простецький. Ну, і «Вавилонська бібліотека» як завжди оформлює свої книжки неймовірно гарно.