Донька є донька

Ще один психологічний роман, який розбив моє серце. Не втомлююсь захоплюватись майстерністю Крісті. Особисто для мене тут більш ніж достатньо психології, напруги, болю та філософії. Дуже влучно, тонко і змусило мене не відриваючись згаяти ніч на те, щоб за один раз прочитати від і до. Захват.

А грамафонна платівка все грала й грала, а глибокий меланхолійний голос все співав і співав: "Іноді я почуваюсь дитям без мами далеко від дому..."

📌 Мері Вестмакотт - друге амплуа Агати Крісті, в якому вона писала психологічні романи. "Донька є донька" - якраз один із них.

Про що книга❓
Про задушливі відносини доньки та матері, в яких, власне, кожна з героїнь поводиться по-дитячому і претендує на роль дочки.

Якщо подивитись глибше, помітимо, що пагубна інфантильність властива тут ледь не кожному персонажу. Усі вони виношують викривлене і нездорове бажання чи то бути під опікою, а чи опікуватися. І саме з цього, більш широкого кута зору, ❕роман може стати непоганим імпульсом для роздумів❕ читача.

Як написана книга❓
Стиль авторки ну дуже простий. Я би сказала, якийсь аж спрощений до звичайного бульварного чтива. Чи це добре? Не судитиму, адже на кожну книгу - свій читач.

Початок роману здався мені занадто детальним, що навело на підозру, а чи не буде зараз детективної історії. Однак надалі це відчуття зникло і натомість здалось, ніби Крісті намагається додати трохи патетики і філософії до мови своїх героїв, однак в неї це не дуже вдало виходить. Діалоги хоч і гармонійно вплетені в канву тексту, проте майже не розкривають героїв. Персонажі занадто утровані в цій своїй дитячості. А деякі сюжетні повороти як сніг на голову.

Більше й додати нічого.
"Донька є донька" - доволі прісний психологічний роман з браком психологізму🤷‍♀️, нерву і письменницької майстерності.

"Варто прийняти той факт, що єдиний надійний супутник у цьому світі, який супроводжує нас від колиски до труни, це ми самі. Бути в добрих стосунках з цим супутником - це навчитися бути в згоді з собою. Це і є відповідь. І це завжди нелегко".

🌸Анна, яка відпровадила свою єдину 19-річну доньку на відпочинок у Швейцарію, не знає чим їй тепер зайнятися, адже вона рано овдовіла і все її життя крутилося навколо любої Сари.

Лора, подруга Анни, яка є відомою психологинею, радить жінці прислухатися до себе і замислитись, чого власне Анна прагне для себе самої. Анна вирішує, що нарешті заслуговує бути щасливою.

Отож на Сару, яка повертається після мандрівки додому, очікує дуже неприємний сюрприз😁

Донька та матір не можуть порозумітися, і все їхнє життя летить шкереберть.
Що ж заважає їм обом бути щасливими?

🌸Це моє знайомство з авторкою (не кидайте в мене капцями😅) І я розпочала його не з класичного детективу, а з чудового психологічного роману про відносини батьків та дітей.
У мене виникло враженння, що я читаю п'єсу - захопливу, емоційну, з цікавим психологічним забарвленням.

Як майстерно Агата Крісті змогла показати гіперопіку матері, її самопожертву, ревнощі вже дорослої доньки і щастя, яке вислизає у них буквально з-під носа.
Чому не складається особисте життя у обох жінок?

Невже біль, розчарування та взаємні образи засліплять їх і візьмуть вгору над ніжними материнськими почуттями та остудять тепло в серці доньки?

🌸Але як би не ворогували героїні, все ж любов матері сильніша за гордість, бо "донька є донька"...

Глибока історія, яка змушувала мене реготати 😅, співчувати героїням та радіти за них обох.
Чудовий повчальний роман з присмаком гіркоти...