Донька є донька

Ще один психологічний роман, який розбив моє серце. Не втомлююсь захоплюватись майстерністю Крісті. Особисто для мене тут більш ніж достатньо психології, напруги, болю та філософії. Дуже влучно, тонко і змусило мене не відриваючись згаяти ніч на те, щоб за один раз прочитати від і до. Захват.

А грамафонна платівка все грала й грала, а глибокий меланхолійний голос все співав і співав: "Іноді я почуваюсь дитям без мами далеко від дому..."

📌 Мері Вестмакотт - друге амплуа Агати Крісті, в якому вона писала психологічні романи. "Донька є донька" - якраз один із них.

Про що книга❓
Про задушливі відносини доньки та матері, в яких, власне, кожна з героїнь поводиться по-дитячому і претендує на роль дочки.

Якщо подивитись глибше, помітимо, що пагубна інфантильність властива тут ледь не кожному персонажу. Усі вони виношують викривлене і нездорове бажання чи то бути під опікою, а чи опікуватися. І саме з цього, більш широкого кута зору, ❕роман може стати непоганим імпульсом для роздумів❕ читача.

Як написана книга❓
Стиль авторки ну дуже простий. Я би сказала, якийсь аж спрощений до звичайного бульварного чтива. Чи це добре? Не судитиму, адже на кожну книгу - свій читач.

Початок роману здався мені занадто детальним, що навело на підозру, а чи не буде зараз детективної історії. Однак надалі це відчуття зникло і натомість здалось, ніби Крісті намагається додати трохи патетики і філософії до мови своїх героїв, однак в неї це не дуже вдало виходить. Діалоги хоч і гармонійно вплетені в канву тексту, проте майже не розкривають героїв. Персонажі занадто утровані в цій своїй дитячості. А деякі сюжетні повороти як сніг на голову.

Більше й додати нічого.
"Донька є донька" - доволі прісний психологічний роман з браком психологізму🤷‍♀️, нерву і письменницької майстерності.

Мабуть, цього місяця я можу майже усі свої відгуки на паперові книги розпочинати словами: придбала її давно, але щось завжди перешкоджало читанню😄 Так, з цією книжулькою така сама халепа: я її дуже хотіла, обмінялася і поклала) Чогось. Хоча це моя улюблена авторка, чиї детективи я люблю і можу (що раніше і робила) перечитувати десятки разів.

Але це не детектив. Це психологічний роман. Про мати й дочку. Роман, що показує, як дитячі ревнощі одної можуть усе зіпсувати не лише для найріднішої людини, але й для себе. Бо розбите серце не уміє співчувати, бо зранена гордість прагне помсти. А інколи, щоб зробити іншу людину нещасливою, треба просто не втручатися. Але на щастя, коли любиш, усе можна змінити.

Роман для жінок і про жінок. Під час читання можна і подумати, і поспівчувати, і поплакати. Що я і робила.

"Але природне друге цвітіння відбувається в царині розуму й духу саме в другій половині життя. Жінки починають цікавитися світом неупереджено, коли стають старшими. Зацікавлення чоловіка звужуються, а жінки - розширюються."

І це надихає🌷

Щиро рекомендую різновіковому жіноцтву. Не те, щоб тут відкривалося щось нове, це радше нагадування, що може статися, якщо занадто сильно любити.