Книги Спаркса завжди мають особливу магію. Історії в них живі, сумні, наповненні, а це моя перша його книга, яку я прочитала в українському перекладі. Фільми ж, то особлива любов, дуже раджу їх подивитись, якщо ви ще цього не зробили. За цією книгою фільм ще не зняли.
Мабуть я очікувала трохи іншого. Моя улюблена книга і фільм Спаркса це "Записник" ("Щоденник пам'яті"). Це неймовірна історія і я обожнюю її усім серцем, але тут, на жаль, кохання не склалось.
Тревор приємний персонаж, пройшов війну, отримав поранення, на його долю випало чимало нещастя, але він продовжує боротись за краще життя. Його зустріч з Наталі мене не вразила. І хоч були описи хімії між ними і слова кохання зазвучали так гарно і скоро, я не прониклась.
Читалась історія не швидко, виклад помірний, а якихось потрясінь не було. Усю книгу намагались зрозуміти куди ж їхав дідусь Тревора, загалом це виявилось очікуванно, але було з гарних намірів.
Сама ситуація з Келлі мені теж не сподобалась. Тревор із шкіри випинався, щоб їй допомогти, хоча вона вела себе дуже образливо і зверхньо. Я б свою поміч такій людині не нав'язувала.
Описи життя нагадували "Рік у Провансі", просто кожен день людина живе, смачно їсть, їздить по справах, ремонтує будинок, ходить на побачення. Наче і художній твір, але забагато просто спокійних описів.
Книга непогана, є і романтика, і загадковий розслідувальний елемент, і смачна їжа і проблеми в особистому, але не вразила мене, кохання не відбулось, але дуже хотілось.
Нарешті домучила цю книгу.
85% книги було просто нудно читати. Ніколас Спаркс знову грішить докладними переліками дій головного персонажа: що він одягнув, що з'їв, скільки філіжанок кави випив, куди потім пішов, що там робив, скільки ще кави випив, що замовив у ресторані, з ким розмовляв і т.д. І більшість цієї інформації не несе абсолютно ніякого смислового навантаження і не має жодного значення для сюжету. Автор просто таким чином заповнює простір між сценами, які є більш вагомими і змістовними.
Отож, прочитавши три книги Ніколаса Спаркса ("Записник", "Любий Джоне", "Повернення"), і щоразу наштовхуючись на ті самі моменти в тексті, для себе я зробила висновок, що цей автор вміє вигадувати цікаві сюжети, з великим коханням і великими трагедіями, які обов'язково зачеплять читача, але, на жаль, не вміє гарно це все написати. Його книги беруть самою історією, а не майстерністю письменника.
Я не зарікаюсь, що більше ніколи його не читатиму. Але, зрештою, мені набагато більше подобається дивитися екранізації його книг, аніж читати їх самі.
Тревор Бенсон — військовий лікар, який повернувся з Афганістану після важкого поранення, проходить реабілітацію і за допомогою психотерапевта намагається подолати наслідки ПТСР.
У нього помирає дідусь, і перед смертю говорить якісь зовсім незрозумілі речі. Що це? Маячня затьмареного розуму чи щось важливе? Щоб розібратися Тревор приїздить до містечка Нью-Берн, де мешкав його дідусь. Тут він вперше в житті по-справжньому закохується. Але чи буде доля прихильною до закоханих? І чи зможе Тревор розгадати останні дідові слова?
"-Це з біса важко - не знати, коли все завершиться та чи завершиться взагалі."
"- Напевно, що старішають люди, то важливішим для них стає минуле. Може, тому, що майбутнього в них уже обмаль."
Після прочитання цієї книги, у мене виникла думка, що Ніколас Спаркс пише дуже хороші сценарії для фільмів...
Я перечитала багато його книг і переглянула екранізації по них... і це велика рідкість... та фільми завжди були кращими за книги... сподіваюся по цій історії зніматимуть фільм, він би був медовий із нотою драми, капелькою сліз та щирим коханням... все в традиціях Ніколаса Спаркса.
"Повернення" - це історія про травми, які завдає війна... про вибір, який не залежить від тебе... про допомогу, тим кому вона потрібна...
Тревор Бенсон військовий, він поранений зовні, а також психологічно... після смерті дідуся йому довелося повернутися до Нью-Берн, затишного містечка де пройшло його дитинство... Тревор знайомиться із заступницею шерифа Наталі, яка йому припадає до душі, і він почав закохуватися у неї... та дівчину немов, щось мучить... вона хоче бути із Тревором... але і відштовхує його...
А також тут є дівчина Келлі, яка мешкає у трейлері недалеко від будинку Тревора, вона дуже замкнута і дивна... особисто мені була цікава історія Келлі, хоча я здогадувалася чим все закінчиться... але маю зізнатися... ця історія довела мене до сліз...
Читати мені було нуднувато, написано монотонно, діалоги прості, автор більше розписує почуття, але не дії... там все просто... встав, поїв, пішов... а от почуття на 2 сторінки може описувати... але це такий стиль Ніколаса Спаркса, тому мені не звикати до цього😊
