Нові відгуки

"-Це з біса важко - не знати, коли все завершиться та чи завершиться взагалі." "- Напевно, що старішають люди, то важливішим для них стає минуле. Може, тому, що майбутнього в них уже обмаль." Після прочитання цієї книги, у мене виникла думка, що Ніколас Спаркс пише дуже хороші сценарії для фільмів... Я перечитала багато його книг і переглянула екранізації по них... і це велика рідкість... та фільми завжди були кращими за книги... сподіваюся по цій історії зніматимуть фільм, він би був медовий із нотою драми, капелькою сліз та щирим коханням... все в традиціях Ніколаса Спаркса. "Повернення" - це історія про травми, які завдає війна... про вибір, який не залежить від тебе... про допомогу, тим кому вона потрібна... Тревор Бенсон військовий, він поранений зовні, а також психологічно... після смерті дідуся йому довелося повернутися до Нью-Берн, затишного містечка де пройшло його дитинство... Тревор знайомиться із заступницею шерифа Наталі, яка йому припадає до душі, і він почав закохуватися у неї... та дівчину немов, щось мучить... вона хоче бути із Тревором... але і відштовхує його... А також тут є дівчина Келлі, яка мешкає у трейлері недалеко від будинку Тревора, вона дуже замкнута і дивна... особисто мені була цікава історія Келлі, хоча я здогадувалася чим все закінчиться... але маю зізнатися... ця історія довела мене до сліз... Читати мені було нуднувато, написано монотонно, діалоги прості, автор більше розписує почуття, але не дії... там все просто... встав, поїв, пішов... а от почуття на 2 сторінки може описувати... але це такий стиль Ніколаса Спаркса, тому мені не звикати до цього😊

Нарешті домучила цю книгу. 85% книги було просто нудно читати. Ніколас Спаркс знову грішить докладними переліками дій головного персонажа: що він одягнув, що з'їв, скільки філіжанок кави випив, куди потім пішов, що там робив, скільки ще кави випив, що замовив у ресторані, з ким розмовляв і т.д. І більшість цієї інформації не несе абсолютно ніякого смислового навантаження і не має жодного значення для сюжету. Автор просто таким чином заповнює простір між сценами, які є більш вагомими і змістовними. Отож, прочитавши три книги Ніколаса Спаркса ("Записник", "Любий Джоне", "Повернення"), і щоразу наштовхуючись на ті самі моменти в тексті, для себе я зробила висновок, що цей автор вміє вигадувати цікаві сюжети, з великим коханням і великими трагедіями, які обов'язково зачеплять читача, але, на жаль, не вміє гарно це все написати. Його книги беруть самою історією, а не майстерністю письменника. Я не зарікаюсь, що більше ніколи його не читатиму. Але, зрештою, мені набагато більше подобається дивитися екранізації його книг, аніж читати їх самі. Тревор Бенсон — військовий лікар, який повернувся з Афганістану після важкого поранення, проходить реабілітацію і за допомогою психотерапевта намагається подолати наслідки ПТСР. У нього помирає дідусь, і перед смертю говорить якісь зовсім незрозумілі речі. Що це? Маячня затьмареного розуму чи щось важливе? Щоб розібратися Тревор приїздить до містечка Нью-Берн, де мешкав його дідусь. Тут він вперше в житті по-справжньому закохується. Але чи буде доля прихильною до закоханих? І чи зможе Тревор розгадати останні дідові слова?

Коротенька історія кохання, що пройшло крізь роки.Книга не затягнута та досить цікава.Було дуже багато ніжних моментів.Головна героїня дуже дратувала на початку, але потім я просто змирилася з нею та її мисленням🥹 Це історія про вибір, який може перевернути все твоє життя догори дриґом, а також сильне кохання, що долає всі труднощі🫂 Ноа неймовірний чоловік, який не дивлячись ні на що залишався зі своєю коханою💖 Не скажу, що історія запала мені в серце, але вона точно варта уваги!🌹

Ти – відповідь на всі мої молитви. Книга, яка повернула мені мою віру в любов, у справжнісіньку і до безумства взаємну. Вона дала мені зрозуміти, що все те, що було по-справжньому, ніколи не забувається, навіть через десятиліття. Книга нам показує, що любов здатна на диво, що вона - найкращі ліки, що діють, від недуг душі і тіла. Але для мене вона і є диво, таке казкове і таке справжнє водночас. Це така велика рідкість, коштовність, скарб. І якщо вам випав шанс дізнатися, що це таке, будь ласка, не здавайтеся, не намагайтеся відкинути її, як щось непотрібне. Можливо, таке більше і не повториться. Кохання - ліки, але безумовно не те, через що потрібно буде лікуватися, приймаючи інші ліки. Ваша людина ніколи не змусить вас відчувати себе непотрібною, а ваші таланти чимось порожнім, вона буде вашим натхненням та найголовнішою підтримкою на цій планеті. Нехай це буде нагадуванням насамперед мені, а потім і іншим. Дякую Ною за те, що показав мені, яким буває справжній закоханий чоловік. Дивно, наскільки у потрібний час книга потрапила мені до рук. Стандарти знову успішно піднесені до космосу, але тепер у планах нізащо ніколи не опускатися вниз!

Головна героїня Ронні їде відвідати батька разом із молодшим братом. Проводити літо з батьком вона не хоче, вважає його головним зрадником, адже саме він покинув маму. А Ронні, щоб помститися йому, музикантові, покинула музику. Тепер вона більше не грає. У будинку батька дівчина не може знайти спокій, і весь час йде поблукати пляжем. Там вона зустрічає нових знайомих. Було цікаво читати. Особливо про черепах, перше кохання, таємниці маленького містечка, і реставрацію вітражів церкви. Церква згоріла, але хтось винен. Пляж, маленьке містечко, необдумані вчинки головної героїні, зрада нової подруги. Ця книга наповнена літом та сімейними стосунками. У книгах цього автора немає бруду. Якщо чесно, книга досить емоційно написана. Порушується тема стосунків батька та дочки. Кінці цього автора це наждачка по серцю. Фінал важкий. Ронні пройшла шлях від з'єднання з батьком до горя. Ця книга показує в кінці хто кого зрадив, а батько Ронні виявляється гарною людиною. Поплакала, посміялась, то ж раджу

"Кохати означає дбати про щастя іншого більше, ніж про своє, які б болісні рішення не доводилось ухвалювати". У Джона Тайрі - непрості відносини з батьком. Вони настільки різні люди, що ніяк не можуть порозумітися. Джон - бешкетник, що пливе по житті. Його батько - замкнутий, мовчазний сноб, що колекціонує монети. Двоє рідних людей щодня віддаляються одне від одного. Щоб подорослішати, Джон вступає до лав армії, де справді мужнішає і вже по-іншому дивиться на світ. У свою першу відпустку хлопець повертається до рідного містечка, де закохується в прекрасну дівчину Саванну. Саме вона відкриває Джону очі на його стосунки з батьком. І це справжній шок для хлопця, який не готовий прийняти правду. Як давно я не читала такі романтичні історії! Це моє перше знайомство з Ніколасом Спарксом і я не розчарована, бо книга мені дуже сподобалась! Ніжна, зворушлива оповідь, що зачіпає за живе та змушує до останньої сторінки хвилюватися за головних героїв. Так, може видатися, що сюжет доволі банальний: перше кохання - хлопець служить в армії - зрада, що розбиває серце. Але автор так гарно розкриває почуття Джона та Саванни, що йому віриш і не можеш відірватися, ковтаючи сторінку за сторінкою. Ніколас Спаркс занурює нас у події, що сталися в США після 11 вересня, коли американські війська були введені в країни Близького Сходу. Очима Джона читач бачить жахи війни, які сам хлопець волів би забути. У творі є все: самовіддане служіння своїм близьким, пристрасть і кохання, біль і туга, прекрасні мрії, відчай і розчарування, а також благородство, що вражає. Цей роман викликає яскраві емоції, розтоплює твоє серце щирістю та зворушує до сліз!

«День, проведений у розмовах про мрії, спогляданні заходу сонця та радості від подиху вітру, не можна назвати згаяним». Це думки мрійника, любителя поезії, майстра на всі руки, мʼякого і чутливого. Ні вıũна, ні роки очікування не зачерствили його душу, не забрали здатність радуватися дрібницям, не стерли кохання. Втілення ним однієї мрії підштовхнуло колесо фортуни, давши можливість виправити свої та чужі помилки… Це історія про юнацьке кохання, що виявилося надто особливим і сильним, щоб забутися. І про двох дорослих, що зробили свій вибір. Історія досить непогана, хоч це і не мій жанр. Сподобався головний герой, атмосфера, стиль автора і фрази на кшталт: «Моя дорога так само пряма, як і раніше, однак життя встелило її пагорбами та всипало гравієм». «Життя нагадує забуту на вечірці повітряну кульку, вʼялу та непримітну, таку, що поступово втрачає форму». Також сподобалися описи природи та деякі роздуми: «Вечір у повні - надворі тепло і затишно. Ноа прислухався до шелесту листя та сюрчання цвіркунів, думаючи про те, що звуки природи, на відміну від гуркоту авто та літаків, заворожують. Природа завжди віддавала більше, ніж отримувала, а її звуки спонукали Ноа до розмірковуваннь про справжні витоки людини». «Він припускав, що люди завжди були агресивними створіннями, які намагалися стати одноосібними володарями цього світу та контролювати всіх і все. Вįûна в Європі та Японії вже довела правильність цієї теорії». «Сутінки, зрозумів тоді я, - це лише ілюзія, бо сонце може бути лише над горизонтом або під ним , а це означає, що між днем і ніччю є той рідкісний звʼязок, який не часто зустрінеш : вони не можуть існувати окремо один від одного, проте і співіснувати вони не можуть».

Одна з тих книжок, яку хочеться перечитати. Це щемка, чуттєва історія про кохання Ноа та Еллі. Це велике почуття, яке залишиться назавжди. Також подобається екранізація.