Ніколас Спаркс

"Кохати означає дбати про щастя іншого більше, ніж про своє, які б болісні рішення не доводилось ухвалювати".

У Джона Тайрі - непрості відносини з батьком. Вони настільки різні люди, що ніяк не можуть порозумітися. Джон - бешкетник, що пливе по житті. Його батько - замкнутий, мовчазний сноб, що колекціонує монети. Двоє рідних людей щодня віддаляються одне від одного.

Щоб подорослішати, Джон вступає до лав армії, де справді мужнішає і вже по-іншому дивиться на світ. У свою першу відпустку хлопець повертається до рідного містечка, де закохується в прекрасну дівчину Саванну. Саме вона відкриває Джону очі на його стосунки з батьком. І це справжній шок для хлопця, який не готовий прийняти правду.

Як давно я не читала такі романтичні історії! Це моє перше знайомство з Ніколасом Спарксом і я не розчарована, бо книга мені дуже сподобалась! Ніжна, зворушлива оповідь, що зачіпає за живе та змушує до останньої сторінки хвилюватися за головних героїв. Так, може видатися, що сюжет доволі банальний: перше кохання - хлопець служить в армії - зрада, що розбиває серце. Але автор так гарно розкриває почуття Джона та Саванни, що йому віриш і не можеш відірватися, ковтаючи сторінку за сторінкою.

Ніколас Спаркс занурює нас у події, що сталися в США після 11 вересня, коли американські війська були введені в країни Близького Сходу. Очима Джона читач бачить жахи війни, які сам хлопець волів би забути.
У творі є все: самовіддане служіння своїм близьким, пристрасть і кохання, біль і туга, прекрасні мрії, відчай і розчарування, а також благородство, що вражає.

Цей роман викликає яскраві емоції, розтоплює твоє серце щирістю та зворушує до сліз!

«День, проведений у розмовах про мрії, спогляданні заходу сонця та радості від подиху вітру, не можна назвати згаяним».

Це думки мрійника, любителя поезії, майстра на всі руки, мʼякого і чутливого. Ні вıũна, ні роки очікування не зачерствили його душу, не забрали здатність радуватися дрібницям, не стерли кохання.
Втілення ним однієї мрії підштовхнуло колесо фортуни, давши можливість виправити свої та чужі помилки…

Це історія про юнацьке кохання, що виявилося надто особливим і сильним, щоб забутися. І про двох дорослих, що зробили свій вибір.

Історія досить непогана, хоч це і не мій жанр. Сподобався головний герой, атмосфера, стиль автора і фрази на кшталт:

«Моя дорога так само пряма, як і раніше, однак життя встелило її пагорбами та всипало гравієм».

«Життя нагадує забуту на вечірці повітряну кульку, вʼялу та непримітну, таку, що поступово втрачає форму».

Також сподобалися описи природи та деякі роздуми:

«Вечір у повні - надворі тепло і затишно. Ноа прислухався до шелесту листя та сюрчання цвіркунів, думаючи про те, що звуки природи, на відміну від гуркоту авто та літаків, заворожують. Природа завжди віддавала більше, ніж отримувала, а її звуки спонукали Ноа до розмірковуваннь про справжні витоки людини».

«Він припускав, що люди завжди були агресивними створіннями, які намагалися стати одноосібними володарями цього світу та контролювати всіх і все. Вįûна в Європі та Японії вже довела правильність цієї теорії».

«Сутінки, зрозумів тоді я, - це лише ілюзія, бо сонце може бути лише над горизонтом або під ним , а це означає, що між днем і ніччю є той рідкісний звʼязок, який не часто зустрінеш : вони не можуть існувати окремо один від одного, проте і співіснувати вони не можуть».

Одна з тих книжок, яку хочеться перечитати. Це щемка, чуттєва історія про кохання Ноа та Еллі. Це велике почуття, яке залишиться назавжди. Також подобається екранізація.

📒Усе своє свідоме життя нам доводиться робити різноманітні вибори. Важливі і не дуже. Та, мабуть, найважливіший - з ким провести це життя. Можете вважати себе щасливчиком, якщо ваші серце і розум зійшлися в одній думці.

📍Можливо, ми прожили вже тисячу життів і в кожному з них зустрічали одне одного. І може щоразу нас розлучали ті самі причини ©️

❤Мені здавалося, що це звичайна історія кохання, така, яких існує тисячі. Вона ж по своєму унікальна. Ноа і Еллі. Їм було 17 і 15, коли вперше спалахнуло їхнє кохання. Він читав їй вірші, вона малювала картини та їм було відміряно всього одне літо.

❤️‍🩹Це невеличка книжечка, менше 200 сторінок, але їй вдалося зворушити мене до сліз. Давненько вже я не ридала над текстами...

💊Автор показує всього три короткі зустрічі з життя цих двох, але більше й не треба. Все і так зрозуміло. Водночас він піднімає дуже важливу проблему, яка можливо і стане спойлером, але без нього ніяк. Хвороба Альцгеймера, важка і невиліковна, від якої, на жаль, і досі немає ліків.

📍Я певен, що ми обов'язково зустрінемося в наступному житті. Ми знайдемо одне одного знову, і, може, зорі змінять свій хід і ми кохатимемо одне одного не лише тоді, але й за всі наші попередні життя й довіку©️

☔️Раджу читати в дощову погоду під ліричний настрій.

Книги Спаркса завжди мають особливу магію. Історії в них живі, сумні, наповненні, а це моя перша його книга, яку я прочитала в українському перекладі. Фільми ж, то особлива любов, дуже раджу їх подивитись, якщо ви ще цього не зробили. За цією книгою фільм ще не зняли.

Мабуть я очікувала трохи іншого. Моя улюблена книга і фільм Спаркса це "Записник" ("Щоденник пам'яті"). Це неймовірна історія і я обожнюю її усім серцем, але тут, на жаль, кохання не склалось.

Тревор приємний персонаж, пройшов війну, отримав поранення, на його долю випало чимало нещастя, але він продовжує боротись за краще життя. Його зустріч з Наталі мене не вразила. І хоч були описи хімії між ними і слова кохання зазвучали так гарно і скоро, я не прониклась.

Читалась історія не швидко, виклад помірний, а якихось потрясінь не було. Усю книгу намагались зрозуміти куди ж їхав дідусь Тревора, загалом це виявилось очікуванно, але було з гарних намірів.

Сама ситуація з Келлі мені теж не сподобалась. Тревор із шкіри випинався, щоб їй допомогти, хоча вона вела себе дуже образливо і зверхньо. Я б свою поміч такій людині не нав'язувала.

Описи життя нагадували "Рік у Провансі", просто кожен день людина живе, смачно їсть, їздить по справах, ремонтує будинок, ходить на побачення. Наче і художній твір, але забагато просто спокійних описів.

Книга непогана, є і романтика, і загадковий розслідувальний елемент, і смачна їжа і проблеми в особистому, але не вразила мене, кохання не відбулось, але дуже хотілось.