«Ієрихонські трубачі» відомого чеського композитора, піаніста й письменника Іллі Гурніка (1923–2013) — це збірка дотепних, мудрих і іронічних оповідань та фантазій на музичні теми, яка здобула популярність у пору славетної «Празької весни» (вперше видана 1965 р.) й давно стала в чеській культурі класикою. Перший переклад цієї книжки на українську мову здійснив у кінці 1960-х Стефан Забужко, батько письменниці Оксани Забужко. Нинішнє перевидання доповнює автобіографічна повість-дослідження Оксани Забужко «Код Гурніка», що вперше відкриває читачеві невідомі сторінки з історії українського «шістдесятництва» й допомагає по-новому поглянути на наше недавнє минуле.

«Оплески — не мертвий галас, не безплідний шлак із вогняної печі мистецтва. Це, швидше, живий, тернистий, але квітучий пліт біля садка. Уважна людина візьме з нього стільки інформації про характер публіки і про музику, скільки графолог із ліній письма — про характер писаря. Оплески, що вибухають за мить після останнього акорду, так само необхідні, як грім після блискавки. Публіка не лише нагороджує ними митця: це ще й просто фізіологічний акт. В мить, коли здається, що людина не витримає тягаря вражень, що на неї насувається жах, що музика, ймовірно, перетворить її на ангела, їй нічого не залишається, як звести порожні долоні й бити однією в другу. І навпаки, оплеск, що полохливим метеликом затріпався в залі, тобто невеликий шумок, — співчутлива милостиня митцеві, який не мав успіху».