Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі

Ми знаємо, що нічого не знаємо. Ми старанно рухаємося новою реальністю, яка в багатьох випадках нічим не різниться від старої. ©️Владімір Камінер «Втрачене літо: дойчланд курить на балконі»

Книга про те як коронавірус проходив у Німеччині, про те як люди оцінили можливість бути один з одним, прогулянок, доторків, поцілунків, обіймів.

Коли світ завмер через страшну пандемію, ми переоцінили своє життя. Комусь було важко сидіти в чотирьох стінах, а хтось навпаки насолоджувався цим.

Мені сподобалась книга 📕 своїм легким гумором та іронією.

Мабуть, до нині мені рідко зустрічались схожі книжки. Тому спробувати, що то воно є, і дізнатись, чому сам пан Сергій Жадан доклався до перекладу збірки, мені було аж надто цікаво.

І?

І мушу сказати, нічим, окрім легким фаном та розвагою, «Втрачене літо» Владіміра Камінера не може бути. Та, певно, і не задумувалось воно чимось більшим.
Гумористичні, про життя-буття німецького письменника (російського походження) в часи першого локдауну, подекуди саркастичні оповідки та рефлексії щодо минулого в росії - власне, це все, чим є «Дойчланд курить на балконі».
Особливо дотепних спостережень, які б запам’ятались і змотивували зануритись у власні рефлексії, мною не помічено.

А от обкладинка красива.

Незважаючи на те, що тема пандемії в Україні вже не така актуальна, книга "Втрачене літо. Дойчланд курить на балконі" однозначно заслуговує на увагу. Книгу українською було дуже приємно читати, і все завдяки перекладачам – Сергію Жадану та Оксані Щур😌

"Втрачене літо" просякнута гумором на кожній сторінці. Читаючи її я згадувала, як починалася у нас весна 2020 року. Скажу так, в Німеччині все було не так легко, як нам здавалося. Попри локдаун, маски і заборону на розливне пиво, автор скрізь знаходив історії, які доводили: життя триває!

На жаль, всі цікаві й смішні моменти тут не помістяться, але декількома поділюся:

• Я ж теж читав Біблію: для таких, як я, на страшному суді має бути лава для так званих щасливих грішників – тих, хто насправді хочуть добра, часто творять різне гівно, але ніколи не каються в гріхах і охоче все спускають. Такі люди не мали б потрапляти в пекло чи рай. Вони мали б назавжди лишатися в Німеччині, але без дозволу на розпивання розливного пива.

• Перед Великоднем ми з сусідом Матіасом каталася на човні. На той час там уже було повно іноземців — і я не про лебедів, які лише виглядали зальотними, а про журавлів із Франції, Туреччини та Угорщини. Припускаю, що за походженням вони були шведами, а тут лише зупинялися. Прибулих з Італії шпаків і солов’їв на карантин не відправляли, навіть температуру їм не міряли. Крім того, більшість птахів не дотримувалися комендантської години, активно контактували і не затримувалися на довго на одному місці. Лише голуби та горобці були справжніми патріотами.

• Зараз бірґартени в Німеччині, надто ж у Баварії, – це синонім товариськості. Йдеться не так про випивку, як про посиденьки, про атмосферу співперебування. Баварські бірґартени з часу заснування у ХІХ столітті не зачинялися ніколи. Попро війни, революції, пожежі і повені, який би ворог не прийшов – прусак, француз чи американець, чума чи холера, – бірґартени працювало завжди. Навіть у разі інопланетного нашестя чи якщо Сонце впаде на Землю внаслідок кліматичних змін, пиво все одно подаватимуть на відкритому повітрі.