"Перемагати українською. Про мову ненависті й любові" Ольги Дубчак – стало для мене одним з найкращих книжкових відкриттів цього року🔥
Ця книга не просто про українську мову, а про те, як вона стала одночасно є мовою ненависті та любові. Вона про ніжність наших слів, про їхню силу й культуру. "Перемагати українською" – це чудове поєднання гумору, сарказму та правил. Читати її одне задоволення!
Сподобалося те, що авторка наводить влучні й смішні прислів'я, як от:
📍 Пустити москаля (себто збрехати)
📍 Тату, чорт у хату лізе! – Нехай! Аби не москаль!
📍 Бог створив цапа, а чорт – кацапа
Ольга Дубчак згадує декількох письменників, яких варто було б перечитати: Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Тарас Шевченко, Анатолій Свидницький.
Також мені дуже сподобалися наступні думки:
• Об'єктивувати ворога й називати його зневажливо, з ненавистю за умов війни – абсолютно нормально. Та що там нормально, це просто-таки потрібно, бо шукати в собі ресурс для толерантних висловлювань зараз – абсолютно безнадійна справа, а головне – нікому не потрібна й безглузда.
• Москаль дуже, ну дуже впевнено зайшов у мовну свідомість українців і міцно закріпився в народній творчості, з якої, власне, ми й черпаємо знання про нього. Мудріше за народ про москаля не скаже ніхто, бо народу таки перепало від цієї нечисті за всю історію.
• До Русі й руськості москалі мають таки самий стосунок, як Борис Джонсонюк до пирятинських біляшів. Не робіть їм приємне, а одеській бабусі – нерви. Ви ж знаєте, які вони ласі до чужої історії, тож буряк їм у дишло, а не «руських».
• Звісно, нічого подібного в реальності не існує: ані російськомовної, ані іспаномовної, ані ктулхумовної щелепи. Існує тільки щелепа окупанта, в яку треба бити.
Книга "Перемагати українською. Про мову ненависті й любові" однозначно варта того, щоб ви звернули на неї увагу. Вона про нас з вами, про нашу мову, силу й непереможність🇺🇦
