Ольга Дубчак

Видання, яке точно прикрасить вашу домашню бібліотеку або стане чудовим подарунком для філолога!
Закохана в оформлення цієї книги!

Підручник моєї мрії став реальністю!

Купіть цю книжку своїй дитині, якщо їй скоро на ЗНО. Купіть її собі, якщо школа була вже давно, і ви лиш приблизно уявляєте, у чому різниця між дієприкметником і дієприслівником. Якщо прекрасно вмієте відмінювати числівники - візьміть пиріжок, а потім теж почитайте - для задоволення.
⠀
Бо Дубчак пише так, що не зацікавитися словом неможливо. Все те, що у школі здавалося складним і нудним, оживає з простим поясненням і живими прикладами.
⠀
І нехай вас не лякають морфеми, омоніми, і, прости господи, енантіосемія. Все буде пояснено і чудово запам'ятається. Не в останню чергу завдяки гумору. Бо одна справа - вивчати правила на прикладах з класичної літератури (з усією повагою), а інше - на сучасних фразах і висловах. Особливо для молодого покоління.
⠀
Ви побачите різницю між архаїзмами й історизмами, зрозумієте важливу роль запозичень і неологізмів, і навіть полюбите фразеологізми (хоча як їх можна не любити, не розумію ;)
⠀
Дізнаєтеся, чому "самий" - це аж ніяк не ступінь порівняння прикметників, чим різняться "кращий" і "найкращий" і як пишеться знічев'я (ось так). І все це під веселі жартики авторки (ага, і найбільший скандал у сучасній українській мові - фемінітиви. Бо вчителька це нормально, а менеджерка одразу ріже вухо. З ножем отак підкрадається і "чик-чик").
⠀
Я отримала неймовірне задоволення. Хтось би мені сказав, що книжка про українську мову викличе такі емоції - не повірила б. Але ось вона. І вам рекомендую. Є ще перша частина - "Чути українською", там про звуки було. І третя буде - про синтаксис.
⠀
Можливо, для вас розказані у "Бачити українською" речі - давно відомі, але багатьом з нас не завадить оновити знання, і чому б це не зробити у такій приємній формі? Читаємо художню літературу для задоволення, а нонфікшн - для отримання нових знань. А ця книжка - прекрасний мікс.

Маленький скарб у кожну родину!
Так я відгукуюсь про цю крихітку, в яку вкладена титанічна праця.
Повірте, я знаю, що кажу.

Охопити всю фонетику української мови, класифікуючи й характеризуючи всі звуки, фонетичні явища та ще й додаючи до цього всього історію виникнення тих чи інших звуків - це насправді великий шмат роботи. А подати це все в простій і зрозумілій формі - теж нелегке завдання.

Вже з нетерпінням чекаю, коли візьмуся до наступних двох книг авторки цієї серії.

Просто і в легкій формі, з тонкими жартами, авторка демонструє пересічному читачу унікальність нашої абетки, неповторність і особливість кожної фонеми. Я залюбки перечитала цю книгу, немов згадала свій перший курс університету, особливо вчитуючись у факти наших Ї та Ґ. Гарно пояснюються завжди наболілі питання палаталізації і спрощення приголосних. До речі, до кожного звука/літери тут дуже дружнє, подекуди особливе ставлення.

Книга стане в нагоді тим, хто тільки знайомиться з солов'їною, і тим, хто вільно нею володіє і знає детальніше за своєю спеціальністю.
До речі, якщо маєте діток-п'ятиклашок, ця книга мастхев)

"Перемагати українською. Про мову ненависті й любові" Ольги Дубчак – стало для мене одним з найкращих книжкових відкриттів цього року🔥

Ця книга не просто про українську мову, а про те, як вона стала одночасно є мовою ненависті та любові. Вона про ніжність наших слів, про їхню силу й культуру. "Перемагати українською" – це чудове поєднання гумору, сарказму та правил. Читати її одне задоволення!

Сподобалося те, що авторка наводить влучні й смішні прислів'я, як от:
📍 Пустити москаля (себто збрехати)
📍 Тату, чорт у хату лізе! – Нехай! Аби не москаль!
📍 Бог створив цапа, а чорт – кацапа

Ольга Дубчак згадує декількох письменників, яких варто було б перечитати: Іван Котляревський, Петро Гулак-Артемовський, Євген Гребінка, Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Тарас Шевченко, Анатолій Свидницький.

Також мені дуже сподобалися наступні думки:

• Об'єктивувати ворога й називати його зневажливо, з ненавистю за умов війни – абсолютно нормально. Та що там нормально, це просто-таки потрібно, бо шукати в собі ресурс для толерантних висловлювань зараз – абсолютно безнадійна справа, а головне – нікому не потрібна й безглузда.

• Москаль дуже, ну дуже впевнено зайшов у мовну свідомість українців і міцно закріпився в народній творчості, з якої, власне, ми й черпаємо знання про нього. Мудріше за народ про москаля не скаже ніхто, бо народу таки перепало від цієї нечисті за всю історію.

• До Русі й руськості москалі мають таки самий стосунок, як Борис Джонсонюк до пирятинських біляшів. Не робіть їм приємне, а одеській бабусі – нерви. Ви ж знаєте, які вони ласі до чужої історії, тож буряк їм у дишло, а не «руських».

• Звісно, нічого подібного в реальності не існує: ані російськомовної, ані іспаномовної, ані ктулхумовної щелепи. Існує тільки щелепа окупанта, в яку треба бити.

Книга "Перемагати українською. Про мову ненависті й любові" однозначно варта того, щоб ви звернули на неї увагу. Вона про нас з вами, про нашу мову, силу й непереможність🇺🇦

Шкодую, що коли я була в школі та універі, цієї книги не було. Думаю, я б легше запамʼятовувала правила. Бо що? Бо з гумором, просто, без навʼязування. Хоча мені гріх жалітися, бо в мене свого часу викладав Іван Пилипович Ющук. А це МЕГА професор був.

Тож, до книги. Мені, як копірайтерці та телередакторці вона помічна, бо легко знайти правильну вимову, написання, освіжити у памʼяті те, що вчила колись. Тим паче, що правопис змінився, точніше так - повернувся до першоджерел, але переналаштуватися всеодно знадобився час.
І я точно з тих людей, яким важко запамʼятовувати правила. Практика завжди краща. І звісно, тепер ця книга на моїй домашній поличці.

У цій книжці - «Бачити українською» - інфи ще більше, сама книжка грубша, жартів вже трішки менше. Тут про частини мови. Детальний, хоча й доволі лаконічний чіткий розбір.
⠀
Найбільше мені подобаюся приклади, які Ольга Дубчак вигадує. У них часто є тяглість, як і загалом у багатьох жартах. Ти наче виходиш на той самий рівень спяніння, що й авторка.
⠀
Одне слово, мега корисно і чітко. Все згідно з правописом. Але цікавіше, аналітично й дохідливо.
⠀
Моє слабке місце, як я вкотре переконалася, - це прийменники. Звісно, я знаю, що краще йти «по воду», а не «за водою», але це класичний епізод ще із часів філфаку. А прийменники насправді доволі підступні: «йти лісом» чи «йти по лісі» чи «через ліс» чи «попід лісом»…. Це я вже під натхненням книжки починаю фантазувати)))
⠀
Для тих, хто не читав, ось один приклад подачі правил і їх пояснення, на прикладі вживання прийменника ПО (замість неправильного ЗА):
⠀
📖 «… в нього [прийменника ЗА] інше призначення: він показує, що мовець слідує, іде, рухається ЗА кимось або чимось: Зайти в крамницю ЗА мамою, Безуспішно бігти ЗА поїздом, Їхати ЗА червоною машиною. З іншого боку, хто я така, щоб забороняти людям ходити за печивом по крамничці чи ха грибами по лісу, особливо якщо препарат якісний?» 😂😂😂

Більшість відгуків про цю книжку зводяться до того, що філологам вона нічого нового не відкриє, а для решти - необхідна, особливо для школярів, студентів, ЗНОшників.
⠀
Але я б аж так не поляризувала. Авжеж, для філолога, літ.редактора чи коректора тут буде все відоме. Але, наприклад, мені (зачислюю себе до трьох вище згаданих іпостасей) було читати дуже цікаво і трохи смішно. Бо ніколи не завадить щось призгадати. А ще й просто прочитати й поржати над чимось зі своєї сфери.
⠀
Хоча я й кілька цікавих фактів таки взнала, тож нема чого...
⠀
Тому якщо вам нудно читати правопис - а тут власне все чітко з його нормами, - то сміливо беріться за цю серію. Мені не нудно, якщо що… Але й цю залюбки читала. Одне другому не мішає! (дуже філологічно сказано ггг)
⠀
Я б ставила книги Ольги Дубчак на одну полицю з томами Історії України від Діда Свирида. Кожна серія поволі й нарешті заповнює діряві ніші нашого українського пізнавального чтива.
⠀
У цій книжці гарно й смішно пояснено про всі букви й звуки, про їхні особливості та унікальності, особливо специфіку чергування (найжорстокіші розділи - ні, не книжки, а укр.мови)).