Абрахам Грейс Мерріт (1884–1943) – американський письменник, що творив переважно у жанрах містики, фантастики і містичного нуар-детективу. Розвиваючи літературну традицію темного романтизму, започатковану Едґаром По і продовжену химерною прозою Амброуза Бірса, Абрахам Мерріт був одним із найпопулярніших письменників цього напряму 20–30-х років минулого сторіччя. Його творчість справила значний вплив на багатьох у подальшому знакових письменників, таких як Говард Лавкрафт, Фріц Лейбер, Рей Бредбері та інших.

Цікавим фактом у творчій біографії Абрахама Мерріта є незвичний досвід співпраці видатних майстрів химерної прози, коли він об’єднав зусилля з Робертом Говардом, Говардом Лавкрафтом, Кетрін Мур і Френком Лонґом для створення повісті «Виклик з потойбіччя». Твір писався «ланцюжком», де кожний автор продовжував текст попередника.

Дослідник фольклору й окультизму, палкий прихильник темної літератури, оспівувач загублених світів, прадавніх богів і неймовірних пригод, Абрахам Мерріт майстерно переплів свої химерні історії з не менш фантастичними прадавніми віруваннями. У більшості своїх історій Абрахам Мерріт описує зіткнення сучасної людини науки і раціонального світогляду із зловісними дивовижами давніх епох. Займаючись археологією та етнографією, Мерріт чудово знав, що не все на світі можна раціонально пояснити, і що інколи трапляються речі, перед якими пасує сучасна йому наука, але які добре відомі науці сивої давнини, яку в новітні часи називають магією і відносять до темних заборонених знань. Переважно про такі речі зазвичай і веде мову у своїх творах Абрахам Мерріт, з притаманною йому серйозною заглибленістю у предмет оповіді і неабияким талантом майстерного оповідача карколомних і загадкових історій.

Ця книжка містить дві класичні повісті “Гори, відьмо, гори!” та “Повзи, Тінь, повзи!”

“Гори, відьмо, гори!” – рідкісний зразок містичного нуар-детективу, що розповідає про низку загадкових і зловісних подій у Нью-Йорку 1930-х, коли лікар та науковець доктор Ловелл і відомий ганґстер Рікорі протистоять лихим прадавнім чарам, які розповзаються містом, нищачи всіх, хто потрапляє в їхні лабети. “Темне полум’я зловісної мудрості, що згущувало тіні похилених у роздумах каменів Стоунхенджа; яке пізніше годувалося з рук римських легіонерів; яке, хтозна чому, набиралося сил в середньовічній Європі, і все ще палає, все ще живе та могутнє…” – зазначає у своїх нотатках під назвою “Диявольські ляльки мадам Менділіп” доктор Ловел, і він тут геть не згущує фарби.

На сторінках повісті “Повзи, Тінь, повзи!” оживає давня бретонська легенда про загублене і прокляте місто Іс, його короля Ґрадлона і його доньку-відьму, біляву Дагут, якій підвладні тіні. Плин історії постає у вигляді спіралі, і давнє місто з його темними чарами, кривавими ритуалами і служінням потойбічним богам знову повертається до життя, аби ще раз повторити всі химерні виверти правічної легенди.

Наостанок читачам пропонується післямова письменника, літературознавця і перекладача Євгена Ліра, в якій він розповідає про контексти творчості Абрахама Мерріта і про його важливе місце в літературі химерного та дивовижного.