Рибгород

Наталка Бабіна взагалі-то українського походження. І перш ніж розповісти про сюжет роману, варто знати, що його вперше опублікували у Вільнюсі (2007), оскільки в Білорусі це було неможливо через політичний тиск. А за три роки білоруське КҐБ конфіскувало у Мінську комп’ютер із макетом другого видання роману “Рыбін горад” (назва оригіналу). Ще за рік "Рибгород" було номіновано на польську премію "Ангелус". А ще за два роки (2013) роман вийшов в Україні в перекладі Божени Антоняк.

Отже, про що ж роман? Я б назвала його кількаплановим.

З одного боку, це іронічний детектив. Помирає 97-річня бабуся головної героїні Алли, і з'ясовується, що випита кава із "кардіостимом-форте" призначалася не їй. Оскільки це закинутий хутір, то така подія надто непересічна, надто гучна й несподівана, щоб не відбулася без наслідків.

Водночас це й політичний роман. Бо після смерті бабусі в селі з'являється злочинний авторитет, скуповує землю, шантажує тощо. А сестра Алли - відома опозиціонерка, на носі вибори президента, і всі події в селі невипадково пов'язані з політикою.

Водночас тут й історична лінія. Доволі влучно авторка вплітає в роман... пошуки скарбів: "нори" в часі, скарби львівського ювеліра 17-го століття, стара карта... Ці історичні вплетення дуже добре оживляють й доповнють роман про сучасну Білорусь (насправді прикордоння Білорусі, Польщі та України - оскільки події відбуваються на Берестейщині).

Сюжет інтригує, герої ґрунтовно виписані, оповідь реалістична й місцями аж занадто знайома (маю на увазі наш політичний фон часів Януковича, наприклад).

Атмосфера роману - зокрема життя на віддаленому хуторі, боротьба за справедливість, пошук внутрішньої свободи і щирості стосунків - дещо нагадала мені роман Ольги Токарчук "Веди свій плуг понад кістками мертвих". .
Справді хороша проза.
Рекомендую.