Записки самашедшого

Вау-книжка!)😘
Ліна Костенко, як завжди, виклала все, як є.
Книжка написана у вигляді нотаток цього самашедшого.📝

Докладно описуються події. Передаються емоції авторки, у книжці багато. Я б не сказала, що книжка читається легко, але вона корисна всім тим українцям, що не знають про нашу державу всього.🇺🇦 Після прочитання книжки ви відкриєте багато всього, в тому числі задумаєтеся над нашим минулим і майбутнім.

Рекомендую! 🔥

Я точно знаю, що читала книгу невчасно, якби я це зробила до 2014 року, то мені б вона дуже сподобалася. Колись її порадила дуже дорога мені людина, якої зараз вже немає.

Книга написана у вигляді нотаток в щоденнику одного середньостатистичного українця, однак так все описано песимістично, що аж тоскно стає на душі.
Чоловік описує події в Україні, світі та в своїй сімʼї з 2000 року по 2004 рік. В основному це політичні проблеми нашої неньки, занадто багато подій в болотах і коротко про світові.

Депресивність книги зашкалює, але багато чого про наших політиків та політичні баталії пишеться досить влучного. Відчувається біль автора за Україну неймовірний. Ех… Запізно я почитала цю книгу, зараз мені вже не здається все так погано, тепер думаєш, аби тільки війна скінчилась.

"Добре людям, які пробігають повз факти. А я проходжу крізь них".

Ця цитата - лейтмотив довгоочікуваного роману Ліни Костенко.

Головному герою болить все: політика, культура, мова, правосуддя. Вбивство Гонгадзе, миротворці в Іраку і аварії на шахтах.

І катастрофи. У свої записки він вносить все: Беслан, Норд-Ост, теракти, вулкани, повені авіакатастрофи. Щодня. Перенасичення, отруєння інформацією. Спроби додати кілька позитивних нових - як у випусках ТСН. Ніякого позитивного ефекту. Зрештою, роки негативу закінчуються на Майдані - під час Помаранчевої революції.

Герой еволюціонує якось неправдоподібно. Стосунки з дружиною покращуються як у казці. Склалося враження, що дуже треба було хеппі-енд в книзі, але перші 80% тексту цьому не сприяли.

Цю книгу не варто читати, якщо вам треба гарний настрій - мене накривало хандрою. Емоційно тяжка, але важлива книга. Варто тільки правильно підібрати для неї час.

"У нас же так, якщо говориш українською, то вже й націоналіст".

"У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову навіть тепер, у нашій державі. Україна це резервація для українців".

"По українцях доля стріляє дуплетом. Один дід загинув на фронті, другий на Колимі. І комуністичних карателів ніхто не карає і не видворяє".

"Виїхати б кудись, вирвати себе з корінням з цієї замордованої землі.
І що - оббити коріння об огорожі рідних могил?"

"Є слово, залишене у спадок від радянської влади: слово-заклинання, слово-прокляття, слово-тавро: націоналіст".

"Я нічого не боюся. Я боюся тільки причетності до ідіотів".

"Суспільство адаптувалося вже до всіх трагедій. Всі до всього звикли. Всі од всього втомилися".

"Це таки дуже стоїть між людьми - чиясь нелюбов до чиєїсь мови".

"Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде".

"Звикли там у Європі до правового поля. А у нас тут на правовому полі чортополох росте".