Ліна Костенко

Ліна Костенко – українська поетеса-шістдесятниця, письменниця.

У дитинстві жила на Трухановому острові. Під час війни її школу разом із всім селищем спалили. Цьому Ліна Костенко присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції».

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Згодом потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ. Лише 1977 року, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки».

2010 року вийшов перший роман Костенко — «Записки українського самашедшого».

Її вірші перекладено багатьма мовами світу. Зокрема англійською, польською, німецькою, французькою, італійською, ерзянською та навіть естонською.

Нагороди та відзнаки:

• Номінована на Нобелівську премію з літератури. У 1967 році її кандидатуру висунули разом із Павлом Тичиною та Іваном Драчем.
• Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»).
• Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
• У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.
• 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону.
• 8 травня 2024 року була нагороджена званням «Почесний громадянин Києва».
• 2025 — премія та медаль імені Митрополита Андрея Шептицького.