"Ніч на Венері" - завдання з зірочкою. Книжка підвищеного рівня складності.
У цьому її суперсила і у цьому її слабкість.
Стилістикою висловлювань пані Улюра наслідує стилістику письменниць, про яких пише. Тобто маємо 113 есеїв про авторок їхнім же стилем! 113 метатекстів.
Майстерно? Більш ніж.
Зрозуміла це не одразу. І навіть не тоді, як почула це твердження від не менш шанованого за Улюру літексперта. А тоді, коли знайшла свій спосіб прочитання книжки - пройшлась по українських літераторках, потім по не українських, проте твори яких читала, і зрештою по тих, які часто були мені на слуху. Панянок мені зовсім невідомих поки не чіпаю.
Це основне "тому", що пояснює мої довгі пошуки точки входу в книжку - пристосовуватися до процесу читання доводилось постійно (а це про читацьку гнучкість і об'єм книжкового досвіду, якими ще не можу хвалитися).
Також чула від Улюри, есеї в книзі - її глибоко особисті історії.
Закодовані послання для обраних? Для себе майбутньої? Психотерапія? Не знаю. Лише розумію, вивчаючи життя і діяльність пані Ганни, глибше й ширше відкриватиметься "113". Есеїв і письменниць.
Змісти в книзі вибудувані і вбудовані горизонтально й вертикально. Можна читати її як збірку біографій. Можна як фемпрозу. Можна як есеї про особисте однієї письменниці (письменниці над чи з-поміж 113 письменниць? - і це без будь-якої негативної конотації). Можна як історично-хронологічне дослідження літератури в іменах. Три крапки.
"Ніч на венері" можна читати вічно. Це неймовірно! Якщо любите читання й пізнання, дароване книжками, купіть собі Улюру. Одну єдину книжку на всеньке життя. І я певна, до скону не вичитаєте.
У цьому її суперсила і у цьому її слабкість.
Часто зустрічала, що манера Улюри здається читачам дещо зверхньою і навіть уїдливою. Скажу від себе, що мені теж знадобився час «притертись» до стилю авторки, але що більше читаю її роботи, то більше її ціную. Як мінімум, вже раніше читала її «365: Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини». А ще дуже допомогли в сприйнятті живі зустрічі з авторкою.
Зрештою, літкритика не повинна бути компліментарною і подобатись усім, а свою роботу Улюра робить добре. Тема жіночої творчості (в літературі зокрема) була провідною темою багатьох її досліджень, в тому числі кандидатської роботи.
Тож можете, звісно, пошукати «комфортнішого» експерта, але нащо, коли є це шедевральне видання?
А роблять його таким не лише тексти, а й унікальні портрети до кожного розділу від Крістіни Золотарьової. В своїх ілюстраціях вона чудово відтінила характер кожної з героїнь і підібрала влучний образ.
Есеї дуже насичені інформацією. Це не класичний переказ біографії та текстів, а дуже цікава суміш обох, плюс думки авторки. Багато акцентів на маловідомих фактах і аналізу символізму (який мені, особисто, без допомоги пані Ганни було іноді важко розгледіти).
Коли ви розгорнете зміст, то скоріш за все здивуєтесь, як багато там невідомих імен.
В передмові Улюра пише: «...90% тих, кого в історії мистецтв називаємо «анонімами, насправді були «анонімками»» і одразу ж береться виправляти історичну несправедливість, пропонуючи нам дуже різнопланові історії про 113 жінок в літературі від найдавніших часів до сьогодення. Не оминає й українські імена.
Буде тут про письменниць на будь-який смак, вас точно хтось зацікавить. Але скоріш за все вам захочеться читати всіх і одразу, мій список до читання поповнився колосальною кількістю творів. Цікаво, що спойлери абсолютно не відлякують, а лиш підігрівають інтерес.
Я не змогла прочитати книгу одним махом. В цьому й краса книги: можна читати, як вам заманеться і отримувати задоволення в будь-якому разі.
Книга Ганни Улюри «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» - це збірник есеїв про 113 авторок з різних країн та епох.
Я вважаю, такі книжки потрібні, аби нагадувати, що в літературі повсякчас були значущі жіночі постаті.
Жінки є так само важливі для творення літературного процесу, як і чоловіки.
Можливо, ви стикались з чиїмось висловом (або його варіацією) «нормальні книги пишуть тільки чоловіки»? Я дійсно чула таке від знайомих людей.
Звісно, у кожного свої смакові вподобання, але ж не можна називати книжку поганою, тільки за те, що на її обкладинці написано жіноче імʼя? Не суди книгу за обкладинкою, так і не суди за стать того, хто її написав.
Ганна Улюра в цікавій манері написала невеликі розповіді про письменниць та поеток. Це було ніби слухати якийсь подкаст, саме така асоціація виникла. Потік думок і вражень, що переривається на цитати, впереміш з історичною довідкою. Там були знайомі імена і зовсім нові для мене. Деякі авторки зацікавили і я планую познайомитись з їх творчістю. А деякі книги захотілось перечитати повторно, адже в контексті певних деталей з біографій авторок виринають нові сенси.
Ще, не можу не відмітити оформлення. Гарна якість книги і чудові ілюстрації. Перед кожним есе про авторку йде портрет і навколо нього якісь невеличкі малюночки, детальки, які ми зрозуміємо тоді, коли прочитаємо розповідь про неї.
Тож, якщо ви бажаєте розширяти свій кругозір, знання про світ літератури - рекомендую цю чудову
книгу!
