Ганна Улюра

Книга Ганни Улюри «Ніч на Венері: 113 письменниць, які сяють у темряві» - це збірник есеїв про 113 авторок з різних країн та епох.

Я вважаю, такі книжки потрібні, аби нагадувати, що в літературі повсякчас були значущі жіночі постаті.
Жінки є так само важливі для творення літературного процесу, як і чоловіки.

Можливо, ви стикались з чиїмось висловом (або його варіацією) «нормальні книги пишуть тільки чоловіки»? Я дійсно чула таке від знайомих людей.
Звісно, у кожного свої смакові вподобання, але ж не можна називати книжку поганою, тільки за те, що на її обкладинці написано жіноче імʼя? Не суди книгу за обкладинкою, так і не суди за стать того, хто її написав.

Ганна Улюра в цікавій манері написала невеликі розповіді про письменниць та поеток. Це було ніби слухати якийсь подкаст, саме така асоціація виникла. Потік думок і вражень, що переривається на цитати, впереміш з історичною довідкою. Там були знайомі імена і зовсім нові для мене. Деякі авторки зацікавили і я планую познайомитись з їх творчістю. А деякі книги захотілось перечитати повторно, адже в контексті певних деталей з біографій авторок виринають нові сенси.
Ще, не можу не відмітити оформлення. Гарна якість книги і чудові ілюстрації. Перед кожним есе про авторку йде портрет і навколо нього якісь невеличкі малюночки, детальки, які ми зрозуміємо тоді, коли прочитаємо розповідь про неї.

Тож, якщо ви бажаєте розширяти свій кругозір, знання про світ літератури - рекомендую цю чудову
книгу!

Часто зустрічала, що манера Улюри здається читачам дещо зверхньою і навіть уїдливою. Скажу від себе, що мені теж знадобився час «притертись» до стилю авторки, але що більше читаю її роботи, то більше її ціную. Як мінімум, вже раніше читала її «365: Книжка на кожен день, щоб справляти враження культурної людини». А ще дуже допомогли в сприйнятті живі зустрічі з авторкою.

Зрештою, літкритика не повинна бути компліментарною і подобатись усім, а свою роботу Улюра робить добре. Тема жіночої творчості (в літературі зокрема) була провідною темою багатьох її досліджень, в тому числі кандидатської роботи.

Тож можете, звісно, пошукати «комфортнішого» експерта, але нащо, коли є це шедевральне видання?

А роблять його таким не лише тексти, а й унікальні портрети до кожного розділу від Крістіни Золотарьової. В своїх ілюстраціях вона чудово відтінила характер кожної з героїнь і підібрала влучний образ.

Есеї дуже насичені інформацією. Це не класичний переказ біографії та текстів, а дуже цікава суміш обох, плюс думки авторки. Багато акцентів на маловідомих фактах і аналізу символізму (який мені, особисто, без допомоги пані Ганни було іноді важко розгледіти).

Коли ви розгорнете зміст, то скоріш за все здивуєтесь, як багато там невідомих імен.

В передмові Улюра пише: «...90% тих, кого в історії мистецтв називаємо «анонімами, насправді були «анонімками»» і одразу ж береться виправляти історичну несправедливість, пропонуючи нам дуже різнопланові історії про 113 жінок в літературі від найдавніших часів до сьогодення. Не оминає й українські імена.

Буде тут про письменниць на будь-який смак, вас точно хтось зацікавить. Але скоріш за все вам захочеться читати всіх і одразу, мій список до читання поповнився колосальною кількістю творів. Цікаво, що спойлери абсолютно не відлякують, а лиш підігрівають інтерес.

Я не змогла прочитати книгу одним махом. В цьому й краса книги: можна читати, як вам заманеться і отримувати задоволення в будь-якому разі.

Не хотілося читати швидко, по кілька есе перед сном або вранці якраз ідеально.⠀
Той випадок, коли маленький об'єм тексту та наче простий за змістом має безліч підводних каменів, алюзій та прихованих сенсів.⠀
⠀
Читати есе Улюри - це наче розмова з приятелько за кавою: про книжки, стосунки, чоловіків, побут, біль та радість, відчуття і почуття, рефлексії на певні події ... ви сперечаєтесь, погоджуєтесь і знову сперечаєтесь або знаходите компроміс.⠀
Вона - поважна персона в літературних колах так класно описала будні середньостатистичної жінки, без пафосу та з дещицею іронії, що мимоволі думаєш: Really? Це точно та літ.критикиня? ⠀
⠀
Як завжди з короткою формою щось відгукнолося більше, щось менше. Але книгу точно залишу собі, бо знаю, що ще повернуся до читання: зможу відкрити будь-який уривок і він мені "зайде".⠀
⠀
Варто прочитати, якщо :⠀
▫️хочете розбавити звичну художку⠀
▫️полюбляєте зустрічати у тексті відсилки до інших книг, фільмів, музики⠀
▫️маєте обмаль вільного часу, а читати хочеться ⠀
▫️хочеться знайомства з новим українським автором⠀
⠀
Хочеться додати кілька влучних цитат, аби ви зрозуміли загальний стиль:
⠀
✒Це сталося! Я знайшла винуватця всіх наших бід і принципової нездатності людини бути щасливою! Одного дня ми навчилися читати — і відтоді понеслося.⠀
⠀
✒Втім, варто нагадати. Слово «текст» походить від латинського «texstus» і «texere», а буквально перекладається як «тканина, ткати, плетиво, плести». Отож панчішки ті в'яже кожен, хто ніжить свої письменницькі амбіції. Незалежно від статі виробника нитки сплітаються у тексти.⠀
⠀
✒Найкраще визначення сміття, на яке я натрапляла, належить антропологині Мері Дуглас. Речовина не на своєму місці. Папірець у течці - документ. Папірець на підлозі - сміття. Гній на грядці - добриво. Гній на тротуарі - сміття. Співачка на сцені - концерт. Співачка у парламенті - сміття.⠀
⠀
✒Учителям заборонено бити дитину. Але викликати її та її батьків перед класом і розповідати з більшою чи меншою тактовністю, що ваша дитина - дебіл, бо вона не відповідає чиїмсь очікуванням, можна. Більше того: це схвалена частина виховного процесу.⠀

"Ніч на Венері" - завдання з зірочкою. Книжка підвищеного рівня складності.
У цьому її суперсила і у цьому її слабкість.

Стилістикою висловлювань пані Улюра наслідує стилістику письменниць, про яких пише. Тобто маємо 113 есеїв про авторок їхнім же стилем! 113 метатекстів.

Майстерно? Більш ніж.

Зрозуміла це не одразу. І навіть не тоді, як почула це твердження від не менш шанованого за Улюру літексперта. А тоді, коли знайшла свій спосіб прочитання книжки - пройшлась по українських літераторках, потім по не українських, проте твори яких читала, і зрештою по тих, які часто були мені на слуху. Панянок мені зовсім невідомих поки не чіпаю.

Це основне "тому", що пояснює мої довгі пошуки точки входу в книжку - пристосовуватися до процесу читання доводилось постійно (а це про читацьку гнучкість і об'єм книжкового досвіду, якими ще не можу хвалитися).

Також чула від Улюри, есеї в книзі - її глибоко особисті історії.
Закодовані послання для обраних? Для себе майбутньої? Психотерапія? Не знаю. Лише розумію, вивчаючи життя і діяльність пані Ганни, глибше й ширше відкриватиметься "113". Есеїв і письменниць.

Змісти в книзі вибудувані і вбудовані горизонтально й вертикально. Можна читати її як збірку біографій. Можна як фемпрозу. Можна як есеї про особисте однієї письменниці (письменниці над чи з-поміж 113 письменниць? - і це без будь-якої негативної конотації). Можна як історично-хронологічне дослідження літератури в іменах. Три крапки.

"Ніч на венері" можна читати вічно. Це неймовірно! Якщо любите читання й пізнання, дароване книжками, купіть собі Улюру. Одну єдину книжку на всеньке життя. І я певна, до скону не вичитаєте.

У цьому її суперсила і у цьому її слабкість.