Dune

Арракіс.Дюна. За волею імператора , Шаддама IV, планета переходить від монополії дому Харконенів до їх заклятих ворогів-дому Атрідів. Лето Атрід-герцог і голова дому, приймає змучену планету і обіцяє відродити на ній життя і звільнити людей від гніту Харконенів. Та Влідімір (о яке і‘мя) Харконен,за таємної підтримки імператора ,збирається завадити Герцогу Лето, і лишити Арракіс разом з меланжем собі.

При держперевороті вдається врятуватися наложниці герцога-Джесіці,яка належить до Бене Ґессерит і їх сину -Полу,котрий,судячи з усього,Квізац Хадерах (простими словами-обраний)
.
В котре переконалась що не дарма я закохана в цей всесвіт.Саме цю частину я перечитувала вдруге, і що я вам скажу,панове,я перечитуватиму ще.
.

Так чим же мене покорила Дюна.

Книга поглиблює в свій пісок повільно,огортаючи. Дуже багато дивних слів, значень, устрою всесвіту, і потрібен час, щоб осягнути його обширність . І я це обожнюю через те,що це дозволяє проникнутись атмосферою і буквально блукаєш пустелею разом з персонажами або відчуваєш аромат меланжу.
.
Окремо хочу приділити увагу темам ,котрі піднімаються в роботі Герберта. Це :політика, боротьба за владу,жертовність,релігія,екологічні проблеми і людські почуття. Персонажі дуже живо це показують і словами і вчинками. Під час читання починаєш щиро ненавидіти одних і любити інших.
.

Читаючи книгу відчувається що Герберт приділив дуже багато часу дослідженням пустелі і піску. В процесі складається враження до Арракіс дійсно існує.( і капець як вайбує мені Татуїном. Хоча це не дивно, бо творчі SW надихалися саме твором Герберта)
.
Я знаю що «Дюна» підійде не усім читачам, починаючи з того що жанр саме наукова фантастика, закінчуючи дуже розміреним темпом історії, але поціновувачам жанру однозначно раджу.