Френк Герберт

Арракіс.Дюна. За волею імператора , Шаддама IV, планета переходить від монополії дому Харконенів до їх заклятих ворогів-дому Атрідів. Лето Атрід-герцог і голова дому, приймає змучену планету і обіцяє відродити на ній життя і звільнити людей від гніту Харконенів. Та Влідімір (о яке і‘мя) Харконен,за таємної підтримки імператора ,збирається завадити Герцогу Лето, і лишити Арракіс разом з меланжем собі.

При держперевороті вдається врятуватися наложниці герцога-Джесіці,яка належить до Бене Ґессерит і їх сину -Полу,котрий,судячи з усього,Квізац Хадерах (простими словами-обраний)
.
В котре переконалась що не дарма я закохана в цей всесвіт.Саме цю частину я перечитувала вдруге, і що я вам скажу,панове,я перечитуватиму ще.
.

Так чим же мене покорила Дюна.

Книга поглиблює в свій пісок повільно,огортаючи. Дуже багато дивних слів, значень, устрою всесвіту, і потрібен час, щоб осягнути його обширність . І я це обожнюю через те,що це дозволяє проникнутись атмосферою і буквально блукаєш пустелею разом з персонажами або відчуваєш аромат меланжу.
.
Окремо хочу приділити увагу темам ,котрі піднімаються в роботі Герберта. Це :політика, боротьба за владу,жертовність,релігія,екологічні проблеми і людські почуття. Персонажі дуже живо це показують і словами і вчинками. Під час читання починаєш щиро ненавидіти одних і любити інших.
.

Читаючи книгу відчувається що Герберт приділив дуже багато часу дослідженням пустелі і піску. В процесі складається враження до Арракіс дійсно існує.( і капець як вайбує мені Татуїном. Хоча це не дивно, бо творчі SW надихалися саме твором Герберта)
.
Я знаю що «Дюна» підійде не усім читачам, починаючи з того що жанр саме наукова фантастика, закінчуючи дуже розміреним темпом історії, але поціновувачам жанру однозначно раджу.

Друга книга циклу яка,12 років потому, продовжує розкривати секрети Дюни і народів,котрі борються за владу. В цій книзі йтиме мова,в більшій мірі, про Полаі Чані,його нинішню сім’ю,зговори, зради і наслідки.
.
Дуже важко не заспойлерити,бо події в цій частині є прямими наслідками першої книги,тож намагатимусь розповісти більше саме про враження.
.
В «Мессії Дюни» менший обсяг, але все так само багато деталей яким ми не надали значення в першій книзі(ну ,я так точно)Вже знайомі нам персонажі розкриваються з іншого боку,який нам важко уявити було,або ж ми просто не хотіли вірити що так може повернутися.

Багато політики і дуже яскраві лінії проведені від вельмож до наслідків їх правління. Про те,як могутність і влада впливає на людину і руйнує або будує в середині щось інше.
.
Вкотре переконуюся в тому, що « З великою силою приходить велика відповідальність»(привіт marvelhead)
І бажання заволодіти Меланжем у людей таки досить безрозсудне,ця теорія вкотре підтвердилась.
.
Ця частина ще більше нагадала мені про те,чим саме надихався Лукас,знімаючи «Зоряні війни». Дуже і дуже багато спільного, а дещо прям під кальку. Але я люблю і той всесвіт і цей.
.
Провела паралелі з нашим світом і зокрема з війною в нашій країні, так само працює.У когось гонитьба за амбіціями, у когось бажання жити, а хтось в цій гонитьбі показує себе з зовсім іншої сторони. І, звісно, найбільше це відбивається на житті простого люду обираючого одну чи іншу сторону.
.
Мені подобається Герберт. Він не щадить персонажів в їх зміні і не боїться ламати їх характери незалежно від вподобань читача, але в той же час автор прислухається і може раптово прописати «гхола»(ну тут тре читати, щоб зрозуміти, бо поворот «ніфігасобі),я і закінчення книги.
.
Продовжуватиму далі пізнавати всесвіт «Дюни» і ділитися враженнями.

Ну і як писати, щоб не заспойлерити попередні частини? Спробую…
.
Пройшло девʼять років після подій в другій книзі.
«Діти Дюни» дорослішають і мають таку ж памʼять як у їх тітки і ще більші здібності ніж у їх батька.Що насторожує решту членів сімʼї .
.
В цій частині все ж продовжується лінія досягнення цілей і їх наслідки.
.
Тут Дюна,Арракіс,знову ж виражена як найбільша влада,як сутність котра має права на людей і вирішує чи варто їх душі приймати чи ще рано.
.
Протистояння між кожним членом сімʼї обіцяє запеклу боротьбу за уми і владу. А коли всі ці люди мають певні надздібності,то це виходить за всі можливі межі.
.
Ця частила для дещо інша. Може через появу іншої (?) лінії, трохи може здатися що витягається з пальця продовження,але все ж в кінці,як на мене,виливається в ту ж історію котра являється наслідками першої і другої книги. Хоча відчуття «нічого не зрозуміло але дуже цікаво» присутнє постійно.
.
Знову ж переконалася що другу книгу критикували дарма,адже якби не вона,важко було б зрозуміти деякі речі в «Дітях Дюни»
.
Знову ж захоплююсь Гербертом через його «холодність». Він вивертає своїх персонажів і лишає багато простору для власних додумався читача. В котрих ми самі обираємо чию сторону обрати так чи інакше. І давіть крапля таргарієнуватості (😄) мені була влучна в контексті справ.
.
Я однозначно продовжуватиму читати,адже цікаво чим вся ця вакханалія завершиться,бо зараз не маю жодного уявлення знаходячись на четвертій книзі)

Понад три тисячолітня Дюна під правлінням нового Бога-імператора. Він з роками вже перестав бути людиною і майже перетворився на хробака.

Правителю поклоняється більшість,та є і бунтарі,секрет котрих відомий лише Богу-імператору. І вже відомий нам гхола,котрий також при кожному переродженні все більше бажає смерті володаря.
.
На даний момент ця частина є улюблена. Сюжетні повороти,нові персонажі і дуже яскраві прориви від старих роблять історію насиченою.
.
Я люблю всесвіт Дюни за декілька аспектів:прекрасне створення світу,максимально неочікувані повороти і інтриги. Останнього в цій книзі було достатньо для того, щоб захопитися новими персонажами і переживати за них як за рідних.
.
Велика увага приділена людським слабкостям. І вкотре доводить,що будь ти хоч надістотою,чи як ти там себе називаєш, у тебе знайдеться слабкість, котру обовʼязково використають проти тебе.
.
В цілому тема фанатизму і поклоніння,яка просочується у весь цикл, не забавляє оборотів як і наявність обовʼязкового протистояння цьому.
.
Ця частина,як і решта,вкотре, перенесла мене флешбеками до всесвіту Star Wars. І якщо це на початку було мені забавно, то от читаючи «Діти дюни» і «Бог-імператор Дюни» мене злегка пробирали нерви,це ж треба було стільки…надихнутися. І хоч той всесвіт я пізнала раніше та відношусь до нього з теплом,всеодно образливо що Герберт з його дітищем не такий розкручений. І де більш образливо коли пишуть в думці про “Дюну”:«та вони ж все злизали з Star Wars”.”
.
Залишилося дві книги. І я навіть вже відчуваю легкий сум за історією одночасно з очікуванням що ж буде у фіналі.

Передостання і для мене,поки,найдивніша частина.
.
І знову великий часовий стрибок в 1500 років від подій попередньої книги.
.
Ця частина відкриває геть нову історію,і,думаю,цілком могла б існувати окремо від попередніх книг,основуючись на згадках про минуле.
.
В центрі сюжету тепер Бене Ґессерит і нові організації утворені після смерті Тирана і повернення Ракісу в свій попередній стан.
Знову повертається боротьба за владу,та борються не великі доми а саме організації ,кожен з котрих має свої особливості. На приклад одні навчилися виготовляти прянощі штучно, інші ж хочуть заполонити світ технікою зваблення чоловіків.
Звісно не обійдеться без нового обраного чи обраної)
.
Після «Бога-імператора» Дюни я була впевнена що останні дві частини будуть присвячені одному з головних персонажів попередньої книги. Та помилилася.
.
З того що я читала До,лишилися лише якісь поверхневі основи,а історія сама просунулась далеко вперед.
.
Враження у мене все ж двоякі,адже є трохи відчуття «та вже ж було», і при чому самоплагіат, та не без значних змін,не сперечаюсь
.
Плуталась в кількості організацій і іменах деяких персонажів бо 90 відсотків з них то жінки. Нічого проти не маю, але хто код якого ордену належить хто які здібності має запамʼятала не одразу.
.
Прокинулась в кінці ностальгія за старим добрим Полом Атрідом котрий для мене лишився трушним обраним хоч і з єбанцою.
.
Невдовзі буде зустріч з останньою книгою і я знаю основу сюжету,та цікаво все ж чим це закінчиться

Достойне продовження історії.

"Хроніки Дюни" - це моя перша фантастична сага, і я дуже рада, що почала знайомство з цим жанром саме з цих книг. Це класика фантастики, з досить динамічним сюжетом, хитрими і заплутаними інтригами, про нелегкий вибір правильного шляху, про вірність, про зраду, про любов, і багато ще про...
Ця книга буде давати вам зерна для роздуму на кожній своїй сторінці, напевне вона тому і читається досить повільно хоч і захопливо.
Четверту частину почну читати не скоро, але повернуся до цієї саги обов'язково. Адже як би не було складно пробиратися крізь важилезний текс, але яке ж задоволення ти отримуєш читаючи ці закручені речення значення більшості з яких ти нездатний осягнути.

Але історія Атредів, якою б заплутаною вона не була приносить мені як читачу задоволення.

"Бог-імператор Дюни" - то, напевне, найхимерніша книжка з усього циклу Герберта. Хоча вона легше йде і сприймається. А химерна вона через метаморфози Лето - сина Пола Атріда. Бажання керувати всим, чим тільки можна, бути релігією і єдиним законом прирекло його на вічну самотність довжиною в 5 тисячоліть. Разом зі своїм рішенням стати Богом, він прийняв і іншу подобу, яка сама по собі робить його вищим над людьми. Десь в тому, мабуть, є якийсь символізм і щось кволе. Саме його рішення стати довічним правителем здається не жертовним, як він то намагається підкреслити, а нездоровим.

В цілому, книжка більш динамічна, ніж попередні частини. Але місцями вона здавалася окремою, самостійною історією. Планета більше не всіяна піском від краю до краю, про фрименів нагадують лише міфи і купка послідовників, а сама розповідь ні сіло ні впало завертає на манівці. Тут всього два знайомих персонажа, хоча один з них і протримався аж від самої "Дюни". Ну майже він.

Третя книга йшла важче, ніж перші дві. І то все навіть не через термінологію - деколи я просто випадала з діалогів і описів, а поверталася, коли починався якийсь екшн, чи дійсно цікаві розмови. В цілому, мені здалося, що "Діти Дюни" - доволі статична книга, за винятком окремих спалахів.

Фокус третьої частини змістився на дітей Пола та Чані - близнюків Лето та Ганіму. Вони мають потужні ментальні сили, що дозволяють їм пірнати в глибинні таємниці Всесвіту і зберігати внутрішню пам'ять предків. Їхня тітка Алія ж вже не та - одержимість особистостями її родичів призводить до ряду трагедій. І найзагадковішим персонажем стає Проповідник, адже ніхто не знає, хто він, звідки взявся і чому він так переймається Атрідами та їхніми діями.

В цілому "Діти Дюни" продовжують тенденції попередніх книжок. Змови, економічна криза, боротьба за владу, намагання знайти кращі альтернативи для функціонування планети - це не весь список, але приблизно так в моєму розумінні.

12 років відділяє Пола теперішнього від Пола минулого. Тут імператор вже постає перед нами не хлопчиком з притаманним йому максималізмом, а чоловіком з холодним серцем.

Друга книжка спокійніша, ніж перша - тут немає тої динаміки та екшену майже до кінця, а увага спрямована на розмови. Інтриги, змови, всюди зрада - все це в діалогах. От деколи складалося враження, що ти присутній при тому всьому і мовчки спостерігаєш за ситуацією.

Не буду багато про Пола Атріда - власне, зміни в ньому прогнозовані. Тут він і про Гітлера, і про Чингісхана, і вже не знає, що з тою своєю владою робити. Але зараз хочу не про це. Таке зворушливе кохання Пола і Чані, що я просто не знаю, як можна лишитись до нього байдужим. Я навіть більше була сконцентрована на їхній історії, ніж на політичній. А останні сторінки книжки просто розбили серце.

Де велети-хробаки торують шлях крізь піски, вода безцінна, а прянощі - потужна речовина, від якої залежить ціла Імперія. Тут найбездонніші сині очі у всьому Всесвіті та найсухіша земля, що так давно чекає на свого Месію. Арракіс. За 10 000 років та безкінечну кількість кілометрів від нас Муад'Діб веде свій народ в бій за панування на планеті. Тільки він може змінити Імперію та перетворити Арракіс на придатне для життя місце. Ким стане такий довгоочікуваний та ідеалізований герой для народу?

Що можна сказати про "Дюну"? Тільки одне - це колосальна праця. Френк Герберт роками трудився над створенням саги, писав і переписував, подорожував і досліджував. "Дюною" він спровокував рух за збереження екології, змусив людей більш глибоко оцінювати політичні мотиви та відродив міфологічних героїв. Не останнє місце тут займає релігія: іслам, католицизм, буддизм, протестантство та ін. І окремо відзначу неймовірну кількість нових термінів - через них початок книги йшов дуже зі скрипом. Але згодом призвичаїлася до словника і не могла відірватися.

Може ця книга й повільна, але точно не позбавлена неочікуваностей.
Якщо на початку переважають діалоги між персонажами, то наприкінці – діалоги й монологи всередині кожного персонажа. І як результат - доленосні рішення.

Ця книга схожа на місток, який варто обережно і вдумливо перейти, щоб дістатися до майбутніх подій і пригод з досвідом і розумінням ситуації. І, здається, це саме та частина, яка дуже ґрунтовно пояснює психологію й мотивацію персонажів книги, глибше розкриває протиріччя й нюанси історії та сутність Дюни.

Як же добре було повернутися в цей світ. Такий не схожий на жоден інший, так масштабно й детально продуманий автором, так докладно прописаний.

Готова до наступної мандрівки на планету Арракіс

Є у мене пунктик щодо перечитування книг. Я із задоволенням повертаюсь до улюблених книг, але інколи доводиться перечитувати перші книги циклів щоб освіжити спогади про події та персонажів, які вивітрилися з моєї голови.⠀

"Дюна" - той цикл, де перші дві книги викликали дуже різні емоції і якби не бажання прочитати третю книгу, я б не підіймалася знову на цей Еверест у 256 сторінок.⠀

Минулого року я читала "Месію Дюни" місяць і мені було страшенно нудно. Я не могла запам'ятати нікого, крім Пола та Чані, і постійно губилася в інтригах та змовах. А їх тут вистачає, бо ставши Імператором Пол прирік мільярди на смерть і для багатьох став кісткою в горлі.⠀
Розмови зрадників про приреченість Пола перемежовуються розмовами про пророчі видіння і це займає приблизно 80% книги. Але при цьому автор не багато уваги приділив світу, який поглинув релігійний джихад і мені знову не зрозумілі цілі цього руху. Що Квізари намагалися довести, знищуючи світи? Не вклався у мене в голові масштаб цього всесвіту, хоча в першій частині у мене не було з цим проблем.⠀

Плюсом перечитування стало те, що я краще зрозуміла небажання Пола йти на угоду з лицепоясом та те, що книгу я прочитала за два дні. Тепер можна спокійно переходити до третьої частини, може, там я знайду відповіді на свої питання.