Яка ж це все таки болісна та складна книга! Жослін Сосьє розіб'є вам серце, але в той же час, не дозволить відкласти книгу, поки ви не перегорнете останню сторінку? «Шахтоємці» – це сімейна сага, яка переповнена не лише відчаєм, але й справжнім бажанням до життя. Ми знайомимося з незвичайною родиною, у якій є аж двадцять одна дитина. Дуже складно уявити собі таку сім'ю у сучасних реаліях, але у книзі всі ці діти між собою злагоджено взаємодіють та створюють відчуття справжнього сімейного затишку. Одного разу вони зустрічаються всі разом, щоб вшанувати свого батька. І саме ця зустріч відкриє для всіх членів родини страшну таємницю, яку майже кожен з них тихо, але з болем, виношував у собі протягом всього життя. У книзі «Шахтоємці» є декілька розділів. Кожен з них ведеться від імені когось з дітей. Було цікаво читати про те, як по-різному вони бачили та відчували певні моменти. Ця історія дійсно дуже болісна та сумна. Але в той же час, дуже раджу вам познайомитися з цією книгою. Впевнена, вона залишить свій слід у вашій душі. • Ми з роду переможців. Із тих, хто ніколи не гнеться, не ламається, хто не дозволяє ремствувати своєму інстинкту, хто широко розкидає крила і мчить назустріч грозі. • Маму гриз поквап. Потреба щонайменше наготувати їжі, обійняти дітей, прожити дні, пропустити крізь себе думки, які вона відганяла, супроводжуючи нерозбірливим бурмотінням… не знаю, куди вона квапилася. • Будинок – ніби віддзеркалення сім'ї. Розхитаний, потрощений, але упертий, стійкий – єдина вціліла споруда в усьому Норко. • У цій родині ніхто і не думав про щастя. І все ж тепер не можна шкодувати, що ми його так і не спізнали. ? I'm In Here – Sia

Хто перший встав, того і тапки. Не знаю, чи це стосується усіх багатодітних родин, переконана, що ні, але в тій канадійський родині, історію якої я прочитала, усе відбувалося саме за даним принципом. І це стосувалося не лише тапок. Бо і дітей було 21. Батька великої родини повинні нагородити медаллю за досягнення у розвідці надр. І уся велика родина вперше за кілька десятиліть зібралася разом. І тепер усі їхні думки, вчинки і таємниці мають вийти з шахти на поверхню. Усі. Навіть, та, що так сумлінно приховувалася. Та, через яку вони не збиралися. Та ,котра наклала відбиток на їхні життя. Розповідь йде по черзі від різних братів і сестер. Кожен описує життя зі своєї точки зору, щоб ми могли співставити покази і осягнути справжню картину. І, чесно кажучи, картина нерадісна. Наче ніхто і не винен, але, але.... Можливо, по-справжньому щасливим був лише останній з Кардиналів (таке їхнє прізвище), бо в силу свого віку не встиг накопичити злість і ненависть. "Найбільше я остерігаюся Послідка. Складно встояти перед спокусою розповісти йому все — його очі сяють від прагнення дізнатися все про нашу родину! Послідок запальний, він аж палає від пристрасті, обожнює життя, яке ми вели в Норко, маловідоме йому, найменшому з нас. Він ще не народився або ще був слинявим немовлям («горлатою мавпою» за висловом Джеронімо), коли наш будинок переживав свої найліпші роки. Занепад Норко тільки починався". То ж, як і завжди, коли мова йде про книжки цього видавництва, ця сімейна сага мене вразила. Тому дуже рекомендую поціновувачам психологізму і спокійних розповідей, що розкручуються, як клубок ниток, щоб вразити нас, примусити співпереживати і думати.

Свого часу роман "Дощило птахами" цієї авторки підкорив мене. Я піддалася. Тому без жодних роздумів взялася читати "Шахтоємців" як тільки отримала таку нагоду. Я не знаю, як Жослін Сосьє вдається так майструвати текст, що з його простоти народжується магія, якийсь магніт. Жодних банальностей, шаблонів і очікуваностей як на рівні мови і стилістики, так і на рівні сюжету. Лише один задум чого вартий - сім'я, в які 21 дитина. Мені, до речі, як дитині із багатодітної сім'ї також (усього шестеро, щоправда) місцями дуже глибоко резонували тонкощі стосунків поміж рідними, елементи побуту, спілкування тощо. Чого лише вартий образ мами. Дуже щемко, болісно і правдиво. А як інакше, і справді? Єдине, чого мені не хватало, - бодай трішки про стосунки батьків. Але можливо воно тут було й недоречне або таке, що зайве пояснювати. В основі тут навіть детективна складова. Сімейна таємниця. Радше сімейний тягар. Мовчання. Скелет у шафі, як прийнято говорити. Оповідач, до речі, кілька разів змінюється у романі. Теж цікавий і тут справді виправданий доречний прийом. Прочитала за три дні. Це так, замітка для самої себе в часи повернення до читання.

Дочитавши попередній роман мадам Сосьє, я три місяці тримав «Шахтоємців» у черзі на випадок невдалої книжки. Діждав. Як враження? Ну, якщо роман «Дощило птахами» викликав сильний емоційний сплеск, то цей його потроїв і довів невипадковість успіху канадської письменниці. Гострота обох великих робіт і інтрига, збережена наостанок – її фірмовий знак. Недарма результати творчої роботи легко долають кордони північно-американської країни, поширюючись світом. Звичайно ж, першим ділом у Франції, а також завдяки перекладам різними мовами і в інших країнах. Для нас переписав українською чи не найкращий майстер своєї справи – Іван Рябчій. Список перекладеної ним франкомовної літератури – готова рекомендація для книгоманів. На даний момент в ньому близько тридцяти назв, третину з яких я вже читав. Всі вони – влучання в десяточку. «Шахтоємці» - сімейна сага, розписана від імені кількох осіб, братів і сестер великої родини Кардиналів. Кардинали, щоб було зрозуміло, не церковний сан, а спільне прізвище батька, матері і двадцяти однієї дитини. Уявляєте щоденний двіж в їхньому будинку? Я не уявляю. Навіть читаючи про них, про таку зграю нащадків на одиницю площі, на квадратні дециметри шаф і столів, на кубічні метри кімнат і сантиметри пральної машини, на об’єм мисок і баняків – ні, не уявляю. Для мене, одинака, тато і мати цілком належали мені. Як то в родині, де кожен щось проговорює, хтось менший галасує, шукає пару шкарбунів, а взуття вистачає не на всіх? І одягу теж. І навіть місця перед телевізором дістаються кому? Звісно, сильнішим. А батьківська увага є рідкісним явищем, тому сприймається з релігійним благоговінням. То Кардинали і є шахтоємцями? В якомусь сенсі. Патріарх сім’ї, знайшовши цинкові поклади в горах, спричинив розвиток цілого міста, однак спритна така канадська компанія, прибрала до рук управління шахтою, розплатившись з геологом цінними паперами. А далі історія чимось нагадує лихі дев’яності в Україні. Це тло, на якому розгортаються події і минає життя клану Кардиналів. Велика сім’я, не монетизувавши батьківську славу піонера цинкової промисловості, має аж надлишковий людський ресурс. За винятком батьків, оті двадцять з хвостиком ротів і утворили зграю, еее, місцевих авторитетів, мати справу з якими наврядчи хто хотів. Маленький світ провінційного містечка ділився на дві частини: Кардинали і всі інші. Всередині зграї також існували неписані порядки. Наявність дівчат між хлоп’ячою більшістю не робила зграю слабкішою. Коли виникала потреба винести мозок співгромадянам, то навішати могли і бой-скаути, і гьорл-скаутши, тільки перетни дорогу перед Кардиналами. Піком тріумфу родини став переламний момент, коли шахту через економічні проблеми закрили і містечко спорожніло. Тоді вся його територія фактично перетворилася на вотчину юних кардинальчиків. Але й це не головне. Почергово від імені синів або дочок родини ми дізнаємося про таємницю клану, який так чи інакше тримався купи, хоч і мав непрості стосунки всередині себе. Виявляється, в певний період історії, коли батько, вже в покинутій шахті, не дуже легально знайшов золоту жилу. Колишні власники якоюсь чуйкою вловили можливість нової авантюри і розраховували вдихнути життя в колишню власність, знову ж, на правах розпорядників. Сімейству Кардиналів загрожували величезні неприємності. Потрібно було замітати сліди незаконного золотовидобування, адже шахтоємцями вони могли залишатися тільки самі для себе і дехто, хто не носив прізвище Кардинал, не відмовили би собі в задоволенні помститися зграї. В результаті розвитку подій сім’я трагічно втратила одну з дівчат. Не тільки для некардиналів, а й для самих членів родини довгий час таємниці, пов’язані із загибеллю сестри, залишалися нерозкритими. Все стає зрозумілим буквально на останніх сторінках роману. Спосіб, в який Жослін Сосьє передає спогади братів і сестер, їхні діалоги, стиль існування великої родини – зразок письменницької майстерності. В психологічній драмі вона поступово висвітлює грані в стосунках між членами родини і якщо уважно слідкувати за сюжетом, вони стають цінними фрагментами цілісної мозаїки, побачити яку можна тільки дочитавши роман до останньої сторінки. Він є найкращим зразком сучасної канадської літератури. Колись вона стане класикою ХХІ століття.