Жослін Сосьє

Яка ж це все таки болісна та складна книга! Жослін Сосьє розіб'є вам серце, але в той же час, не дозволить відкласти книгу, поки ви не перегорнете останню сторінку💔 «Шахтоємці» – це сімейна сага, яка переповнена не лише відчаєм, але й справжнім бажанням до життя. Ми знайомимося з незвичайною родиною, у якій є аж двадцять одна дитина. Дуже складно уявити собі таку сім'ю у сучасних реаліях, але у книзі всі ці діти між собою злагоджено взаємодіють та створюють відчуття справжнього сімейного затишку. Одного разу вони зустрічаються всі разом, щоб вшанувати свого батька. І саме ця зустріч відкриє для всіх членів родини страшну таємницю, яку майже кожен з них тихо, але з болем, виношував у собі протягом всього життя. У книзі «Шахтоємці» є декілька розділів. Кожен з них ведеться від імені когось з дітей. Було цікаво читати про те, як по-різному вони бачили та відчували певні моменти. Ця історія дійсно дуже болісна та сумна. Але в той же час, дуже раджу вам познайомитися з цією книгою. Впевнена, вона залишить свій слід у вашій душі. • Ми з роду переможців. Із тих, хто ніколи не гнеться, не ламається, хто не дозволяє ремствувати своєму інстинкту, хто широко розкидає крила і мчить назустріч грозі. • Маму гриз поквап. Потреба щонайменше наготувати їжі, обійняти дітей, прожити дні, пропустити крізь себе думки, які вона відганяла, супроводжуючи нерозбірливим бурмотінням… не знаю, куди вона квапилася. • Будинок – ніби віддзеркалення сім'ї. Розхитаний, потрощений, але упертий, стійкий – єдина вціліла споруда в усьому Норко. • У цій родині ніхто і не думав про щастя. І все ж тепер не можна шкодувати, що ми його так і не спізнали. 🎧 I'm In Here – Sia

Анонім

Хто перший встав, того і тапки. Не знаю, чи це стосується усіх багатодітних родин, переконана, що ні, але в тій канадійський родині, історію якої я прочитала, усе відбувалося саме за даним принципом. І це стосувалося не лише тапок. Бо і дітей було 21. Батька великої родини повинні нагородити медаллю за досягнення у розвідці надр. І уся велика родина вперше за кілька десятиліть зібралася разом. І тепер усі їхні думки, вчинки і таємниці мають вийти з шахти на поверхню. Усі. Навіть, та, що так сумлінно приховувалася. Та, через яку вони не збиралися. Та ,котра наклала відбиток на їхні життя. Розповідь йде по черзі від різних братів і сестер. Кожен описує життя зі своєї точки зору, щоб ми могли співставити покази і осягнути справжню картину. І, чесно кажучи, картина нерадісна. Наче ніхто і не винен, але, але.... Можливо, по-справжньому щасливим був лише останній з Кардиналів (таке їхнє прізвище), бо в силу свого віку не встиг накопичити злість і ненависть. "Найбільше я остерігаюся Послідка. Складно встояти перед спокусою розповісти йому все — його очі сяють від прагнення дізнатися все про нашу родину! Послідок запальний, він аж палає від пристрасті, обожнює життя, яке ми вели в Норко, маловідоме йому, найменшому з нас. Він ще не народився або ще був слинявим немовлям («горлатою мавпою» за висловом Джеронімо), коли наш будинок переживав свої найліпші роки. Занепад Норко тільки починався". То ж, як і завжди, коли мова йде про книжки цього видавництва, ця сімейна сага мене вразила. Тому дуже рекомендую поціновувачам психологізму і спокійних розповідей, що розкручуються, як клубок ниток, щоб вразити нас, примусити співпереживати і думати.

Анонім

Свого часу роман "Дощило птахами" цієї авторки підкорив мене. Я піддалася. Тому без жодних роздумів взялася читати "Шахтоємців" як тільки отримала таку нагоду. Я не знаю, як Жослін Сосьє вдається так майструвати текст, що з його простоти народжується магія, якийсь магніт. Жодних банальностей, шаблонів і очікуваностей як на рівні мови і стилістики, так і на рівні сюжету. Лише один задум чого вартий - сім'я, в які 21 дитина. Мені, до речі, як дитині із багатодітної сім'ї також (усього шестеро, щоправда) місцями дуже глибоко резонували тонкощі стосунків поміж рідними, елементи побуту, спілкування тощо. Чого лише вартий образ мами. Дуже щемко, болісно і правдиво. А як інакше, і справді? Єдине, чого мені не хватало, - бодай трішки про стосунки батьків. Але можливо воно тут було й недоречне або таке, що зайве пояснювати. В основі тут навіть детективна складова. Сімейна таємниця. Радше сімейний тягар. Мовчання. Скелет у шафі, як прийнято говорити. Оповідач, до речі, кілька разів змінюється у романі. Теж цікавий і тут справді виправданий доречний прийом. Прочитала за три дні. Це так, замітка для самої себе в часи повернення до читання.

Анонім