Прочитавши назву, можна подумати, що це книжка про тривожність, але от зовсім ні. На перший погляд, це легенька історія про 18-річну дівчину, яка знайомиться із великим містом і дорослим життям. Проте потім розумієш, що насправді це історія про глибоку травму, життя з цією травмою та свого роду зцілення. Доволі важко було співпереживати головній героїні, оскільки мені вже давно не 18, а історії про перше нерозділене кохання залишилися в далекому минулому. Але й не можу сказати, що історія мене не зачепила, адже хвилюватися тут таки є чому. Читається легко, швидко, чому б ні.

Спочатку я була налаштована дещо скептично, здавалося, що не зможе авторка на 128 сторінках розкрити роботу з травмою, про яку ми дізнаємося з перших сторінок, або ж її подолання. Це має бути щось бодай на 300 сторінок, а якщо більше, то тільки краще... І у цьому випадку я рада, що помилялася. Тут розкрито все, що потрібно, і тут є фрази та цілі абзаци, які я собі зберегла, бо це класно і влучно написано, містко та лаконічно про дуже важливе, про дружбу, про любов, про підтримку та розуміння, про довіру та подолання власних тривог. А ще трохи пригадала собі випадки зі свого студентського життя ? Це дуже емоційна історія. Вона здатна викликати і сльози, і щирий сміх. Але такі історії варто читати усім, наприклад, в школі, десь у старших класах. Бо реальне життя травмує, бо приховуванням жахливих випадків ми нікого не захистимо, а захистимо, якщо попередимо і навчимо підтримувати та допомагати один одному. Бо навіть у світі, де ШІ розвивається шаленими темпами, роботизація і оце усе... у цьому світі теж найбільше людині потрібна людина, яка підтримає, яка буде на її боці, яка буде опікуватися і захищати. А захист це часто лише про фізичну силу, а навіть більше про емоційну стійкість?? І якщо зважати на те, що сучасна молодь має тенденцію до вибору коротших історій, то тут якраз обсяг цієї книжечки-крихітки (у мене читання зайняло трішки більше години) тут є чудовою перевагою? А обговорення її на книжковому клубі було просто неймовірно цінним? Мені дуже сподобалося як тут описані дружні стосунки та пошук і шлях до свого терапевта. Тому рекомендую??

У мене досі незрозумілі відчуття від цієї книги. Я не знаю, як оцінювати цю книгу. Вона читається легко і важко одночасно. Важко, коли певні фрази відгукуються в тобі, навіть якщо причина їхня зовсім різна. Проте на цей момент це не зовсім моя література.

Мене книга трохи розчарувала. Описана якась ідеалістична казка. Тут тобі і підтримуюча подруга, і майже ідеальний принц (який звісно до тебе теж небайдужий і все закінчиться хеппі ендом), і любляча приймаюча родина, і навіть антогоніст, що признає свою неправоту... Написано класно, місцями щемливо, проживаєш і віриш. Але кінець казковий, начебто ще одна спроба мозку сховатися від реальності за вигаданою історією.

"Виходить, що не всі люди мають бути закоханими, зарученими або одруженими, щоб бути щасливими". "Усім нам треба змінюватися разом зі світом, який безперервно трансформується, кудись спішить і рухається вперед.". "Якби люди більше говорили одне з одним, всім було б простіше". "Ми любимо когось не за красу, не за прочитані книжки та переглянуті фільми. Ми любимо просто так". Ця книжка розбиває серце, а потім склеює його, але звісно воно вже не буде таким як до цього. Головна героїня жила далі намагаючись зцілитись і забути про травматичну подію в дитинстві, що розділила її життя на "до" та "після". В книжці є тригери, але я не шкодую, що її прочитала. В дитинстві я також обожнювала серіал "Гей, Арнольд!", але не виділяла для себе улюбленого персонажа, тому це були приємні спогади, читаючи книгу. Я дуже рада за головну героїню, що вона змогла знайти для себе розраду і зцілитись після дитячої травми, не кожному вдається знайти сили та віру в завтрашній день. Не хочу переказувати сюжет, просто беріть і читайте, рекомендую її як дорослим, так і підліткам для того аби зрозуміти себе та вчасно звертатись по допомогу коли то необхідно, аби жити далі і цінувати своє життя та людей поруч з собою.

Ця книга моментами змусить вас сказати: Боже, як життєво. І саме це мене в ній найбільше зачепило. Дуже затишно й приємно читати про знайомі місця, найбільшим здивування було те, що героїня з того ж міста, що й я. Найбільший недолік - обсяг книги, хотілося б більше, ще трошки історії. Але в цілому, це дуже важлива історія, про те, що не варто закриватись у собі та довіритись найближчим.

Ця маленька історія просто скарб…вона підіймає глибокі теми і викликає глибокі почуття. Раджу до прочитання обовʼязково. Трошки цитат, які відгукнулися: «Оля мала добре серце і не вміла нікому відмовляти. Була ймовірність, що в майбутньому це зіпсує їй життя.» «Я створила його образ і дбайливо намагалася вберегти цей образ від реальності. Плекала в собі почуття до цього образу, зрощувала їх, дбала про них. А потім вони зустрілись — *** і моє уявлення про нього. Зустрілись і не зійшлись.» «Я сподівалася, що він з якихось причин обере мене. Фарбувалася кожного дня і думала про те, що якщо буду гарнішою, то він обере мене. Я читала книжки, які він радив, дивилася фільми, про які він розповідав, додавала у свій плейлист його улюблені пісні. Нехай би тільки він любив мене, нехай би зрозумів, що я краща.» «Іноді я розмірковую над тим, яким був би світ, де завжди можна почуватися в безпеці. Ми завжди насторожені. Завжди наперед уявляємо погані сценарії, які можуть із нами статися. Не фарбуємо губи червоною помадою, щоб не виділятись у натовпі. Здається, що це може нас захистити, вберегти. Насправді ж — ні. Якщо стається щось жахливе — ми звинувачуємо себе. Не звернула уваги, не встигла зреагувати, не кричала, не змогла втекти, не викликала поліцію, не захистила себе.» «Справедливість? Ні, це не справедливо. Навіть якби його побили до півсмерті чи посадили у в’язницю, це все одно не була б справедливість. Цей вечір не повернув мені дитинство. Я не вилікуюся від депресії, яку вже пережила. Рани не загояться, а шрами лишаться назавжди.»

▫️«Виходить, що не всі люди мають бути закоханими, зарученими або одруженими, щоб бути щасливими. Є й такі, кому достатньо самих себе, щоб жити в гармонії зі світом, а ми маємо просто відчепитися від них і захоплюватися цією їхньою унікальною здібністю - насолоджуватися собою і життям» Христині вісімнадцять. Вона вступила до омріяного київського вишу. Нарешті, дівчина має можливість поринути у студентське життя, дружити та закохатися ? Та головна героїня, як би сильно не хотіла цього, має таємницю. Це щось таке для неї страшне, про що краще мовчати. Але водночас воно зʼїдає її зсередини ? Чи зможе дівчина розібратись зі всим та жити щасливо? ? ▫️«Усім нам треба змінюватися разом зі світом, який безперервно трансформується, кудись спішить і рухається вперед. Якщо не навчитися цього робити, нас знесе в минуле, де можна застрягнути» Брала книжку, абсолютно нічого від неї не очікуючи. А мені так сподобалось! Хоч по кількості сторінок історія зовсім невеличка, але вона вміщає в себе прям все, що потрібно… Частково стиль авторки нагадав Євгенію Кузнєцову. Читається легко, іноді з приємним гумором. Та тут піднімаються більш важкі та глобальні теми, про які варто говорити… І, якщо чесно, мені навіть здається, що в майбутньому, я якось візьму і перечитую цю книгу. Хоч роблю це дуже і дуже рідко ?