Невеличка за обсягом книга (можна прочитати за вечір), але з дуже важливим змістом. Головна героїня - 18-річна студентка Христина, яка на протязі 10 років носила в собі жахливу трагедію, яка руйнувала її з середини. Про неможливість втекти від себе, про важливість довіритися й попросити про допомогу, про необхідність не мовчати й не звинувачувати себе в тому, що сталося, про надію… 📝"Звичайно, якби люди більше говорили одне з одним, всім було б простіше. Я знаю це, я розумію. Але я не вмію говорити. Тим паче про те, що відчуваю." 📝"Моя мама і справді ніколи не нудьгує. Виходить, що не всі люди мають бути закоханими, зарученими або одруженими, щоб бути щасливими. Є й такі, кому достатньо самих себе, щоб жити в гармонії зі світом, а ми маємо просто відчепитися від них і захоплюватися цією їхньою унікальною здібністю - насолоджуватися собою і життям." 📝"Дід із тих людей, які з невідомих причин не можуть показувати близьким свою любов відкрито, говорити приємні слова й обійматися, але ніхто з рідних в їхній любові ніколи не сумнівається. Не знаю навіть, чи чула бабуся взагалі коли-небудь ті чарівні три слова, що на більшість дівчат справляють неабияке враження. Але коли бабця прокидається о шостій ранку, то дідусь разом зі сніданком і кавою вже чекає її на кухні, дивлячись маленький телевізор, що висить на стіні. Я спостерігаю за ними й розумію, що будь-які гарні слова передають почуття слабше за ту його фірмову яєчню із сосисками та підсмаженим хлібом." 📝"Закоханість швидко минає, а дружити можна все життя." 📝"Час не загоїв мої рани, але я навчилася жити з ними. Вони просто зайняли в мені свою поличку, куди можна наскладати ще багато всього. Я прикрию їх спогадами про те, як мама повертається з роботи, як бабуся вишиває картину, як дідусь прокидається раніше за всіх. Я заховаю свої рани в ковдру з підтримки, закрию їх обіймами друзів, випалю їх згадками про перше кохання. І настане день, коли я їх не помічатиму, а вони не стануть нагадувати про себе. Це може бути щасливий день, а за ним ще один і ще один." Дуже рекомендую! ⭐️

Прочитавши назву, можна подумати, що це книжка про тривожність, але от зовсім ні. На перший погляд, це легенька історія про 18-річну дівчину, яка знайомиться із великим містом і дорослим життям. Проте потім розумієш, що насправді це історія про глибоку травму, життя з цією травмою та свого роду зцілення. Доволі важко було співпереживати головній героїні, оскільки мені вже давно не 18, а історії про перше нерозділене кохання залишилися в далекому минулому. Але й не можу сказати, що історія мене не зачепила, адже хвилюватися тут таки є чому. Читається легко, швидко, чому б ні.

Спочатку я була налаштована дещо скептично, здавалося, що не зможе авторка на 128 сторінках розкрити роботу з травмою, про яку ми дізнаємося з перших сторінок, або ж її подолання. Це має бути щось бодай на 300 сторінок, а якщо більше, то тільки краще... І у цьому випадку я рада, що помилялася. Тут розкрито все, що потрібно, і тут є фрази та цілі абзаци, які я собі зберегла, бо це класно і влучно написано, містко та лаконічно про дуже важливе, про дружбу, про любов, про підтримку та розуміння, про довіру та подолання власних тривог. А ще трохи пригадала собі випадки зі свого студентського життя ? Це дуже емоційна історія. Вона здатна викликати і сльози, і щирий сміх. Але такі історії варто читати усім, наприклад, в школі, десь у старших класах. Бо реальне життя травмує, бо приховуванням жахливих випадків ми нікого не захистимо, а захистимо, якщо попередимо і навчимо підтримувати та допомагати один одному. Бо навіть у світі, де ШІ розвивається шаленими темпами, роботизація і оце усе... у цьому світі теж найбільше людині потрібна людина, яка підтримає, яка буде на її боці, яка буде опікуватися і захищати. А захист це часто лише про фізичну силу, а навіть більше про емоційну стійкість?? І якщо зважати на те, що сучасна молодь має тенденцію до вибору коротших історій, то тут якраз обсяг цієї книжечки-крихітки (у мене читання зайняло трішки більше години) тут є чудовою перевагою? А обговорення її на книжковому клубі було просто неймовірно цінним? Мені дуже сподобалося як тут описані дружні стосунки та пошук і шлях до свого терапевта. Тому рекомендую??

У мене досі незрозумілі відчуття від цієї книги. Я не знаю, як оцінювати цю книгу. Вона читається легко і важко одночасно. Важко, коли певні фрази відгукуються в тобі, навіть якщо причина їхня зовсім різна. Проте на цей момент це не зовсім моя література.

Мене книга трохи розчарувала. Описана якась ідеалістична казка. Тут тобі і підтримуюча подруга, і майже ідеальний принц (який звісно до тебе теж небайдужий і все закінчиться хеппі ендом), і любляча приймаюча родина, і навіть антогоніст, що признає свою неправоту... Написано класно, місцями щемливо, проживаєш і віриш. Але кінець казковий, начебто ще одна спроба мозку сховатися від реальності за вигаданою історією.

"Виходить, що не всі люди мають бути закоханими, зарученими або одруженими, щоб бути щасливими". "Усім нам треба змінюватися разом зі світом, який безперервно трансформується, кудись спішить і рухається вперед.". "Якби люди більше говорили одне з одним, всім було б простіше". "Ми любимо когось не за красу, не за прочитані книжки та переглянуті фільми. Ми любимо просто так". Ця книжка розбиває серце, а потім склеює його, але звісно воно вже не буде таким як до цього. Головна героїня жила далі намагаючись зцілитись і забути про травматичну подію в дитинстві, що розділила її життя на "до" та "після". В книжці є тригери, але я не шкодую, що її прочитала. В дитинстві я також обожнювала серіал "Гей, Арнольд!", але не виділяла для себе улюбленого персонажа, тому це були приємні спогади, читаючи книгу. Я дуже рада за головну героїню, що вона змогла знайти для себе розраду і зцілитись після дитячої травми, не кожному вдається знайти сили та віру в завтрашній день. Не хочу переказувати сюжет, просто беріть і читайте, рекомендую її як дорослим, так і підліткам для того аби зрозуміти себе та вчасно звертатись по допомогу коли то необхідно, аби жити далі і цінувати своє життя та людей поруч з собою.

Ця книга моментами змусить вас сказати: Боже, як життєво. І саме це мене в ній найбільше зачепило. Дуже затишно й приємно читати про знайомі місця, найбільшим здивування було те, що героїня з того ж міста, що й я. Найбільший недолік - обсяг книги, хотілося б більше, ще трошки історії. Але в цілому, це дуже важлива історія, про те, що не варто закриватись у собі та довіритись найближчим.

Ця маленька історія просто скарб…вона підіймає глибокі теми і викликає глибокі почуття. Раджу до прочитання обовʼязково. Трошки цитат, які відгукнулися: «Оля мала добре серце і не вміла нікому відмовляти. Була ймовірність, що в майбутньому це зіпсує їй життя.» «Я створила його образ і дбайливо намагалася вберегти цей образ від реальності. Плекала в собі почуття до цього образу, зрощувала їх, дбала про них. А потім вони зустрілись — *** і моє уявлення про нього. Зустрілись і не зійшлись.» «Я сподівалася, що він з якихось причин обере мене. Фарбувалася кожного дня і думала про те, що якщо буду гарнішою, то він обере мене. Я читала книжки, які він радив, дивилася фільми, про які він розповідав, додавала у свій плейлист його улюблені пісні. Нехай би тільки він любив мене, нехай би зрозумів, що я краща.» «Іноді я розмірковую над тим, яким був би світ, де завжди можна почуватися в безпеці. Ми завжди насторожені. Завжди наперед уявляємо погані сценарії, які можуть із нами статися. Не фарбуємо губи червоною помадою, щоб не виділятись у натовпі. Здається, що це може нас захистити, вберегти. Насправді ж — ні. Якщо стається щось жахливе — ми звинувачуємо себе. Не звернула уваги, не встигла зреагувати, не кричала, не змогла втекти, не викликала поліцію, не захистила себе.» «Справедливість? Ні, це не справедливо. Навіть якби його побили до півсмерті чи посадили у в’язницю, це все одно не була б справедливість. Цей вечір не повернув мені дитинство. Я не вилікуюся від депресії, яку вже пережила. Рани не загояться, а шрами лишаться назавжди.»