Отже, історія розгортається в місті 1920-х років (припускаю, той ж таки Київ, що і в Підмогильного). Директор заводу, пролетар Іван Семенович Орловець, під час неохочих відвідин опери бачить на сцені співачку, яка звідкись йому знайома. Його накривають спогади та… кохання? Пристрасть? Бажання? Він усіма силами противиться думці, що його може приваблювати ця буржуйка, адже пролетарі та буржуї вороги, та й взагалі він не хоче “зміщанитись”. За однією з версій, роман був написаний через суперечку Євгена Плужника з друзями, Борисом Антоненком-Давидовичем та Валер'яном Підмогильним, адже ми знаємо Плужника більше як поета. Робота над романом тривала півтора місяця. Багато розмов, багато-багато роздумів та дебатів про життя, кохання, класовість та саме “недугу” головного героя. Подекуди мені подобались ці екзистенційні частини, але більшість були повторюваними та нудними. Майже нічого не відбувалось поза цими дискусіями, відвідування опери та випиванням горілки у квартирі співачки Ірини Едуардівни. Але щось мене втримало до кінця – можливо, було цікаво все ж дізнатись, що вибере Іван Семенович (тобто дізнатись наскільки ж він мудак ?). Якщо підсумувати коротко, то мене протягом всієї книги не покидала думка, що Орловцю просто мало сексу або нових відчуттів, а тут оп, він бачить симпатичну співачку-акторку на сцені опери з шикарними оголеними стегнами. Згадує, що колись гойдав її на гойдалці, а вона йому ні слова не сказала і тут починається гонка самця – треба здобути цю жінку, незважаючи ні на що ? Він починає думати лише про неї (або скоріше про те, як її трахнути ?), обговорює все зі своїми дружбанами та колегами (один з яких теж хоче її трахнути ?), одного разу навіть кидається на неї в спробі зґвалтування (?) і увесь цей час запевняє сам себе, що кохати буржуйку ненормально! А взагалі, то в нього ще жінка є. Багато мізогінії, занадто. Жінки в цьому романі мені видались більш адекватними, хоча там теж є що сказати, бо для мене деякі сюжетні повороти від імені жінок були не ок (але не буду спойлерити). P.s. а ще мені було незрозуміло навіщо вкінці історії додано окреме оповідання про життя і страждання якогось рандомного чоловіка, якого Іван Семенович зустрів в барі.

З Євгеном Плужником познайомилась вперше. І його «Недуга» дуже відрізняється від книжок, які я читала раніше. Вона монотонна, але змушує думати та відчувати. Тут про Київ 20-х років XX ст, атмосферу змін, суспільство, яке загнане в рамки. Тут про те, що якщо ти думаєш не так як усі, філософствуєш чи намагаєшся зрозуміти себе, то ти хворий і не вписуєшся в існуючу систему. Тому для мене «недуга» тут, це не про хворобу тіла, а про хворобу системи в якій доводилось тоді жити. Адже насправді бути «не таким як всі» - це нормально. В книзі багато роздумів та діалогів про кохання, пристрасть та про міжкласові стосунки, але деякі відхилення від основного сюжету видавались мені зайвими і дещо вибивали з колії. Та для мене це тверда 4/5. Це твір, який не дає простих відповідей, але залишає багато питань. Читати раджу, але зайде точно не всім.

Неймовірно ніжні, чуттєві, палкі вірші у цій збірці! Як гарно писав Микола Вінграновський – не передати словами. Раджу до прочитання, якщо ви кохаєте або хочете відчути це почуття. Повага видавництву за якісний папір та наповнення. Я в захваті!

На вигляд смачна,колір,тиснення,закладка,тонка хрустка бумага.Зміст неперевершений.

Чудова книга, наповнена поезією про любов, на всі смаки. Така гарна, що милує око. Видання якісне. Книга допомагає ознайомитися з українською літературою краще. Хороший подарунок для людини, яка захоплюється поезією.

Отримала цю книгу в подарунок, коли її неможливо було вполювати. Такі різні і такі прекрасні вірші наших авторів. Є про що подумати, посміятись тапоплакати. Чудова книга як на подарунок, так і у власну бібліотеку.

Неймовірна книга. Скільки кохання на її сторінках. Так романтично, що я прочитала вже двічі! Це ідеальна книга для будь-якого настрою, з нею можна дійсно відпочити, не треба слідкувати за сюжетом, просто і щиро насолоджуватись. Вона може стати прикрасою бібліотеки і прекрасним романтичним подарунком. Щиро вдячна Івану Малковичу за таку прекрасну антологію.

"Так ніхто не кохав. Антологія української поезії про кохання" — це збірка, яка зачіпає найглибші струни душі, наповнюючи серце одночасно болем і красою. Кожен вірш у цій антології — це не просто слова, це емоції, переживання, пристрасті, які живуть у кожному з нас, і які знаходять свій відгук у найтонших куточках серця. Я була вражена тим, як українські поети змогли втілити в своїх рядках всю складність і багатогранність кохання. Це не лише емоції від зустрічі з коханою людиною, але й сум, розлука, невиправдані надії, що залишають по собі біль. Поезія, яку зібрано в цій антології, вражає своєю щирістю і глибиною. Вірші — це справжні твори мистецтва, де кожне слово, кожен образ продовжує звучати в душі ще довго після того, як ти закриваєш книгу. Читати "Так ніхто не кохав" — це немов поринути у саму сутність кохання, відчути його смак, його біль і його світло. І хоча кожен поет вкладає в свої слова частину себе, у кожному з цих віршів я знаходила відгук своїх власних почуттів. Тут є все — від ніжності та захоплення до розчарування і туги. Це не просто антологія, це справжній емоційний калейдоскоп, який розкривається перед тобою в найрізноманітніших відтінках. Ця книга стала для мене не просто читанням, а цілим досвідом. Вона нагадала мені про те, як важливо цінувати кохання в усіх його формах — як у моменті щастя, так і у хвилини гіркоти. І хоча слова поетів часто звучать як болючі спогади, вони вчать нас любити глибше і щиріше, не боячись відкривати своє серце. "Так ніхто не кохав" — це вірші, які не просто читаються, а відчуваються. Це емоційна подорож через усі відтінки кохання, яка залишає у душі теплий слід і дарує відчуття того, що ти не один у своїх почуттях.