Реальна історія про жахи війни, біль, втрату, страждання, розпач і смуток, але водночас про безмежну віру, надію, силу, міць та любов до життя.
⠀
Хотілося б, щоб тут не було нічого реального, щоб
все описане було вигадкою. Та, на жаль ...
⠀
Це історія про батька і сина, які впродовж!!! 5 років, 7 місяців і 28 днів переживали найстрашніший період свого життя. Жахливі знущання, тортури, хвороби та зради в Бухенвальді та Аушвіці. Коли я думаю про цифру, то в середині все перевертається.
⠀
Але Густав і Фріц Кляйнмани не тільки не втратили віру, покарали своїх кривдників та прожили довге життя, а й завдяки їм ми маємо змогу зараз читати правду про все те, що відбувалось багато років тому за високими стінами таборів смерті.
⠀
Автору вдалось складну історію загорнути в художню форму і завдяки цьому книга читається досить легко, хоча усвідомити й прийняти все
прочитане неможливо.
⠀
Однак такі історії показують нам, що ніколи не потрібно втрачати віру та жагу до життя, бо саме вони дозволяють повернутись звідти, звідки, здавалося б, вороття нема. Та ми бачимо, що вихід є навіть із таборів смерті.

Автор створив альтернативний всесвіт, який занурює тебе у роздуми, дозволяє фантазувати та ностальгувати (чого варті згадки про тамагочі, хіти 90-х, про поїздку в потязі). Кожне оповідання викликає абсолютно різні емоції: сміх, роздратування, цікавість, здивування, співпереживання та відразу. Роман майстерно грається з іронією та сарказмом через які підсвічує різні
проблеми.

Досі не можу зрозуміти мені сподобалось чи таки не дуже, але задуматись було над чим. Не всі оповідання були для мене зрозумілими, але пошук підтекстів захоплював, а тут точно є що шукати))

Та я таки відзначила для себе декілька історій, які мені найбільше відгукнулись.

«Особливість». Дуже щира історія про розбите серце, яка вразила мене найбільше.

«З нами житиме еласмотерій». Сумна і щемлива історія про абʼюзивні стосунки.
Головний герой весь час жив в такому стані, але так і не зрозумів цього. Мені здалось, що еласмотерій - це або уособлення самого аб'юзу, або травматичного досвіду.

«Вечірка». Сподобався формат. Автор показав, що скільки людям не розказуй про війну, про горе і біль, але до тих пір, поки ворог не прийде у твою державу, тобі буде байдуже до горя інших людей.

В чому ж унікальність цієї книжки? Враховуючи всю абсурдність оповідань, кожному точно щось відгукнеться і він знайде щось своє.

Двоє можуть зберегти таємницю, тільки якщо один із них мертвий 🤫

Книга, яка занурює читача у світ інтриг, а атмосфера  таємничості, динаміка і закручені повороти сюжету не дають можливості відірватись від книги. Це не просто трилер, а й психологічна драма, яка змушує задуматися про довіру, брехню та людську природу. 

Сам сюжет переказувати не буду, але розповім, що мені сподобалось. Одним із персонажів книги авторка зробила маєток, в якому, власне, і відбуваються всі події. Кожна деталь будинку має свою таємницю, розгадавши яку, можна скласти все до купи й розкрити головну таємницю. 
А фінал, це просто вибух 💥 мозку, адже все, що складав до купи впродовж читання, розвалюється і ти такий «Щоооо?» 😳

Тому, якщо ви любите заплутані сюжети та непередбачувані розв'язки, то ця книга точно для вас. Читається легко і на одному подиху.

Від мене 9/10. 

З Євгеном Плужником познайомилась вперше. І його «Недуга» дуже відрізняється від книжок, які я читала раніше. Вона монотонна, але змушує думати та відчувати.
Тут про Київ 20-х років XX ст, атмосферу змін, суспільство, яке загнане в рамки.

Тут про те, що якщо ти думаєш не так як усі, філософствуєш чи намагаєшся зрозуміти себе, то ти хворий і не вписуєшся в існуючу систему. Тому для мене «недуга» тут, це не про хворобу тіла, а про хворобу системи в якій доводилось тоді жити. Адже насправді бути «не таким як всі» - це нормально.

В книзі багато роздумів та діалогів про кохання, пристрасть та про міжкласові стосунки, але деякі відхилення від основного сюжету видавались мені зайвими і дещо вибивали з колії.

Та для мене це тверда 4/5. Це твір, який не дає простих відповідей, але залишає багато питань.
Читати раджу, але зайде точно не всім.

В стилі Коллін Гувер, але книжка мене зачепила. Мені вона поки найбільше сподобалась. Ніби і все очевидно, але я не могла відірватись. постійно хотілось дізнатись «а що ж далі?»
Вона гарно прописала героїв та їх внутрішню трансформацію впродовж всієї історії.
Тут про прощення, про боротьбу з обставинами, про любов до себе та рух вперед.
Книжка така тепла, що хотілось закутатись пледом, взяти какао і не відриваючись читати.