Ярко Любич

якщо вам здається, що у вас черстве серце і ви не вмієте співпереживати героям - просто візьміть цю книгу🫂 ⠀ десь в Дніпрі Іванка виторговує у смерті життя тих, чиї тіла розтерзані, але чийого духу не зламати. ⠀ ~ «— Двадцять перше століття надворі! Світом править штучний інтелект, суспільство переймається виживанням синіх китів та розширенням озонової діри над Антарктидою, а в нас — середньовічний сюрреалізм із брязканням тесаками! Війнa - вибір мавп з імперськими амбіціями...» ⠀ перші дні в окупації були для жителів прифронтових міст різними. єдине - що всіх обʼєднувало, непохитна віра в те, що про них памʼятають. по них повернуться. ⠀ ця книга не про уявлення - вона про реалії життя українців. українців, які першими зустріли ворожу техніку на вулицях своїх міст - Бучі, Гостомеля, Ірпеня. людей, які опинилися в окупацiї. які, задля свого порятунку, жили із сусідами в підвалах, пили талий сніг і ділили останні горішки на всіх. ⠀ вона про медиків, які невтомно рятують життя тих, хто день за днем виборює землю для майбутніх поколінь. ⠀ наші головні герої - то все ви. люди, які залишаються на своєму фронтi. люди, які підтримають, допоможуть, вилікують, нагодують. ⠀ через всю книгу своїми довгими гілками тягнеться каштан - родинне дерево Білоцерківських. талісман, хранитель сімейного вогнища. та чи зуміли Таїса та її чоловік зрозуміти натяк дерева? чи прислухалися вони? ⠀ ~ «Поки немає сил і смислів - живи, як дерева. Вони не шукають високих цілей і намірів. Вони прокидаються з першими променями й відходять до сну, коли закінчується день» ⠀ мені хочеться стати теплою ковдрою для тих, хто постраждав від рук агресорa. хочеться заспокоїти осиротілу дитину і дати надію батькам, які вже змирилися із втратою. ⠀ ~ «Куркуль невтомно жартував, блазнював, брав на кпини все, що бачив навколо» ⠀ часом гумор - це єдине, що тримає людину на плаву і так, мене не покидає відчуття, що в душі я Дід Куркуль😁 ⠀

Анонім

Щиро рекомендую цю книгу, прочитала на одному диханні, з великим захопленням, дуже гарна історія, це книга про вибір і перемогу життя, яке продовжується всупереч усьому. Про людей у яких стільки любові та сили, що навіть у найтемніші моменти вони не здаються.

Анонім

Це не просто "ще одна книга про війну", а анатомічний розтин колективної та індивідуальної травми, виконаний з вражаючою психологічною точністю. Читання справді було емоційно виснажливим, оскільки авторка змушує нас відчути, як "сиплять сіль на свіжі рани", але робить це за допомогою легкої та проникливої мови, що не може не торкнутися серця. Завдяки цьому книга вийшла дуже щирою, надзвичайно проникливою та щемкою. Особлива цінність роману полягає в його глибокій достовірності. Книга написана на основі реальних подій та свідчень. Авторка провела колосальну дослідницьку роботу, взявши інтерв'ю у 47 осіб — від військових і парамедиків до цивільних, які були в окупації. Ярко Любич пожаліла читача, свідомо уникаючи детальних, травматичних описів звірств, зосередивши фокус на здатності вистояти. Роман містить дві паралельні сюжетні лінії: Лінія ОКУПАЦІЇ : родина Білоцерківських в Гостомелі зустрічається віч-на-віч з ворогом.Ця лінія є фізичним та моральним випробуванням. Гостомель стає сценою для особистої трагедії, посиленої тим, що зло приходить у знайомому обличчі — в особі Міхо, який колись був зобов'язаний цій родині. Лінія ПЕРЕРОДЖЕННЯ: Іванка, найстарша донька Білоцерківських, яка кинула медакадемію і захоплюється татуюванням, з приходом війни опинилася далеко від рідних. Вона миттєво змушена пройти шлях від повної розгубленості та знесилення до становлення як парамедика. Зворушливо було спостерігати, як серед вибухів, страждань та жахів війни зароджується справжнє кохання. Медик Персіваль стає мовчазною підтримкою Іванці, її міцною, надійною опорою. Цей сильний духом юнак змушує дівчину позбутися її найжахливіших страхів та повірити у власні сили. Авторка була неймовірно чесною, показуючи передісторію та шлях кожного героя, навіть ворога. Але саме тут криється мій єдиний біль: я не повірила в психологічну травму головного антагоніста та його хворобу. Я прагнула, щоб зло, отримало більше зовнішнього, відчутного покарання, бо жорстока людина не має мучитися лише душевними муками. "Коли зацвіте каштан" — це глибоко терапевтична книга. Вона дає важливий урок: не можна жити лише ненавистю, бо ненависть спустошує. Завдяки щирому і зворушливому фіналу, а також символу каштана, Ярко Любич дарує нам не просто художнє завершення, а надію і віру в те, що життя, любов та людяність обов'язково переможуть. Це книга, яку необхідно читати, щоб пам'ятати, зцілюватися і знати, за що ми боремося.

Анонім