🐈 Мурчу від задоволення Дякую тобі дуже, це неймовірно

Один із улюблених класичних українських творів. Було дуже цікаво спостерігати за поведінкою і стосунками головного героя. Він не простий, різкий, драматичний і цей список можна продовжувати довго.. Раджу прочитати всім!

Та книжка, що буде популярна в усі часи, адже в центрі її хтива людська натура головного персонажу. Цей герой не викликає співчуття. Проте автором дуже тонко змальовані його переживання, виправдані вчинки. Для мене образ Якова Михайлюка дещо перегукується зі Степаном Радченком з "Міста" Валер'яна Підмогильного. Це суб'єктивна думка. Обидва герої досить цинічні, ставлять своє его понад моральні норми. Фінал роману досить несподіваний, навіть трохи неправдоподібний до реального життя. Змушує усміхнутись та віддати належне ще одній із героїнь - Клавдії Петрівні. Рекомендую до прочитання

Збірка еротичної прози, що відкриває чуттєвість і романтичні пориви українських класиків першої третини ХХ століття. Книга поєднує ніжність і пристрасть, інтимність і сміливу відвертість, створюючи справжній літературний калейдоскоп людських бажань.

"Федько-халамидник" - це твір із подвійним дном, особливо цікавим є те, в якому "система карає неслухняних". Дітей у школі він дуже вражає і цим, звісно, запам'ятовується.

Неочікувано, але ця книга мені дуже сподобалася. Я була вражена тим, наскільки сучасні проблеми підняв автор і яких неоднозначних персонажів він створив. Головний герой - не найприємніший тип, але до певного моменту в кінці книги він не викликав у мене відрази. Навпаки, я спостерігала за ним із цікавістю - він харизматичний, попри свої вади. Вважаю, що книга актуальна й сьогодні, хоча була написана понад сто років тому. Просто вражає, наскільки автор випередив свій час.

? Не скажу, що роман поганий — читається цікаво, є про що подумати, стиль Винниченка тримає. Але головний герой — то окрема історія. Сцикло, як є. Інтелігент, який боїться самого себе. Багато говорить про мораль, внутрішню чесність, боротьбу із фальшем — але сам у житті поводиться так, що аж кривить. ? Головна проблема — його гіпертрофоване «я». Любив філософствувати, аналізувати себе під мікроскопом, але при цьому тягнув штани, де бачив жіночі очі. А як доходило до наслідків — зникав, перекладав вину, ховався за пафосні роздуми. Пхав свого піструна всюди, де міг, але елементарної відповідальності не ніс. І все це подавалося під соусом «духовної щирості». ?Насправді, роман цікавий як портрет покоління і моральна драма. Але якби я зустріла такого Кирпатого Мефістофеля в житті — обійшла б десятою дорогою. Складно співчувати людині, яка з легкістю калічить чужі долі, виправдовуючи це своєю «незалежною душею». І хочеться сказати: ні, це не чесність, це — боягузтво і егоїзм. Книга залишає по собі осад, але й примушує думати. А отже — свою функцію літератури виконує. Та герой — як на мене — той ще моральний банкрут.

Моє відношення до цього твору змінювалось з 4/10 в першій половині книжки, до 7,5/10 в кінці. Майже весь час мене бісив цей кирпатий Мефістофель. Егоцентричний самозакоханий мізогініст, який дорослий достатньо, щоб усвідомлювати свої дії, але й мудак настільки, щоб не нести за них відповідальність. Дратувало його відношення до жінок, байдуже ставлення до почуттів інших, його звичка влізати в кожну знайому йому сімʼю і руйнувати її. Але! Мені сподобався жанр. Пишуть, що це - роман морального експерименту. І дійсно, в ньому порушується низка морально-етичних тем, увага яким приділяється з абсолютно різних, в т.ч. несхвальних у суспільстві, ракурсів. Мова і стиль написання автора - прекрасні. Кінцівка - неочікувана і очікувана одночасно. І саме завдяки прийнятому рішенню головного героя вкінці я підвищила оцінку. Але через легковажну поведінку героя більшу частину книги трохи оцінку понизила. Тож вийшло 7,5/10.