Уявіть таку ситуацію: запійного безробітного алкологіка, який вважає себе другим Гемінґвеєм, виганяє з квартири його дівчина, і він влаштовується доглядачем маяка, якийсь час узагалі не п'є, а тоді раптом починає чути голоси, бачити привидів і розмовляти з маяком. Схоже на містичний трилер? Як на мене, більше нагадує алкогольний делірій. Але цей роман позиціонується саме як містичний трилер, і деякі ознаки цього жанру в ньому таки є. Одразу зазначу: книжку трохи витягнув фінал. Не скажу, що вона мені сподобалась, ні, зовсім не сподобалась, але принаймні я зраділа, що автор не виправдовує головного персонажа, бо в мене закрадалися думки, що всю цю історію читачам подадуть під соусом романтики. На щастя, цього не сталося. Хух! Як трилер, роман слабенький. Йому не вистачає гостросюжетності, сама містична складова прописана доволі схематично, домінує тільки на останніх сторінках твору, а весь сюжет обертається навколо непропрацьованих дитячих травм головного і другорядних персонажів. Твір більше нагадує соціально-психологічний роман, у якому на перший план висувається проблема алкоголізму й знецінення себе. Тут ціла купа персонажів із алкогольною залежністю. Через це часто видавалось, що автор повторюється. Данило, головний персонаж, п'є, його вітчим пив, його мама пила, батько Насті п'є. І це я згадала ще далеко не всіх. Взагалі, твір дуже гнітючий. Немає жодного персонажа, який був би хоч трішечки задоволений своїм життям, ну, хоч чимось. Я розумію, що в кожного свої травми, проблеми, свої скелети в шафі, але все було занадто похмуро, аж до неправдоподібності. Крім того, багато персонажів мали можливість змінити своє життя, але ні, їм більше подобалося себе шкодувати. Щодо містики. Знаючи про любов Данила до спиртного, я просто не могла повірити в привидів у маяку. Деяких персонажів було справді шкода. Наприклад, Настю, яка три роки прожила з алкоголіком. Навіщо? Бо відчувала себе непотрібною й самотньою. Настільки, що добровільно погодилась на таке пекло. Плюс модель сім'ї, у якій тато постійно напідпитку, але, на думку мами, це зовсім не страшно, адже ж головне, що чоловік їх із дочкою не б'є. А, ну і ще ж Настя Данила кохає! Як можна кохати такого, як Данило, то вже інше питання, але погоджуюсь з автором у тому, що такі жінки справді існують, цього не заперечиш. Деякі персонажі, наприклад головний, дратували. Я все боялася, що автор зведе сюжет до того, що переконуватиме читача співчувати Данилові. На щастя, цього не трапилось. Такого неприємного головного персонажа я вже давно не зустрічала в літературі. Він нитик. Не мужчина. Увесь світ винен у його нещастях. Ну, і те, що Данило заздрить своїй дівчині через її успіх, - то взагалі дно. Молодий здоровий чоловік плачеться, бо в нього нема роботи, а працювати на менш престижній посаді, ніж він хоче, вважає принизливим. І при цьому заздрить своїй дівчині, яка його утримує. Данило неврівноважений. У нього починається істерика з найменшого приводу. Мене дуже смішило, коли він останніми словами крив свою начальницю (правда, за спиною, в очі - боявся, адже ж звільнить). Данило хотів вивести її на чисту воду, вважаючи, що Любов причетна до містики на маяку. Але справа в тому, що робив він це не заради справедливості, а тому, що йому здалося, ніби ця жінка зверхньо до нього поставилася. Данило постійно намагався якось її принизити (звісно, позаочі), використовуючи дивні лукістські судження. Наприклад, насміхався з її фігури, волосся. Тобто те, що він запійний алкоголік, - це норм, з цього насміхатися в жодному разі не можна, бо то ж він п'є від важкого життя, а те, що жінка має фігуру, яка особисто йому не подобається, - це привід для зневаги. Взагалі, Данило поводив себе, як дитина. Часто дзвонив Насті й хвалився, що не п'є. А потім йому раптом не сподобався тон, яким вона відповіла, і він пішов у черговий запій. Молодець, справжній господар свого слова: захотів - дав, захотів - забрав. Остаточно мене добили його "філософські" роздуми, коли він спостерігав за жінкою похилого віку й міркував про те, навіщо її ровесникам жити. Мені так і хотілося йому відповісти: "Будеш продовжувати так пити - до її років точно не доживеш". І ще хотілось додати, що справжні мужчини віку не мають, вони і в сто років будуть привабливими, але в Данила від мужчини хіба що деякі анатомічні особливості, тож йому не збагнути. Усі в нього винні: мама, бабуся, дівчина, начальниця, Гордій, рандомні люди на вулиці, барабашки - всі, тільки не він сам. Судячи з характеру Данила, його благородний вчинок наприкінці твору мене дуже здивував. Чесно кажучи, я не повірила, що людина може так різко змінитися, ще й в кращу сторону. Як на мене, пояснення всього, що коїлось із головним персонажем у маяку, краще було б шукати в реалістичній площині, ніж у містичній. Взагалі, твір мені здався невдалим наслідуванням Кінгового "Сяйва", а після прочитання роману я переконалась в одному: привиди зруйнували значно менше життів, ніж алкоголь.

Дуже душевна, атмосферна книга. Короткі історії, різні, легкі і не дуже, приємні і щемкі, мабуть кожний знайде ту, яка відгукнеться у серці спогадами, думками, мріями. Бажано читати у зимовий період і з теплим напоєм у руках)

Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

❤️‍?А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова

Безумовно, одна з кращих книг сучасної української літератури, що я читала за останній час. Якщо наші автори будуть писати так якісно, як це зробив Дуленко, ми точно вийдемо на новий літературний рівень Просто чудовий задум! На початку мені здавалося, що це буде звичайний, милий опис життя Наді, але потім сюжет несподівано вилився у справжнє розслідування з містичними нотками. Інтрига постійно наростала, і було справді важко відірватися, поки не дійшла до фіналу Віталій Дуленко надзвичайно добре бачить людську сутність та майстерно передає всі глибини людської поведінки. У книзі розкрито складні відносини мати-донька і показано, наскільки життєво важливо говорити про свої почуття та переживання з близькими, а не замовчувати біль Це важлива, легка та дуже цікава книга. Вона змушує думати і відчувати. Тепер у мене одне бажання — швидше прочитати його іншу книгу - Маяк

Неймовірна пригода Наді, яка не дозволяла мені випустити книгу з рук доти, поки не прочитаю до кінця! Тридцятирічна Надя, яка живе в Києві на орендованій квартирі, облаштовує собі затишний куточок для читання. Книги - це її світ. Вона веде книжковий блог, в якому ділиться із читачами своїми відгуками та знаходить активний зворотний зв'язок. Її життя помірне, спокійне, затишне. Одного дня Надя отримує посилку від невідомого відправника. В ній невелика гарна книга, видана на її честь. Надя радіє, ця ідея викликає в неї захоплення. Допоки вона не вчитується далі... розповідь містить викривлені моменти її юності, в якій її описують як злочинницю. В цей самий час в чаті приходить повідомлення від незнайомця, в якому її викликають в містечко, яке б вона воліла забути, адже там пройшли не радісні миті її життя. Повернувшись в Соколине, Надя опиняється сам на сам із жорстоким, небезпечним світом, який бере початок з її юності. Але, завдяки силі волі, гострому розуму та прагненню докопатись до правди, Надя невпинно йде далі, до розгадки того, що стільки років повертало її думками до містечка та події, яка трапилась багато років тому. Стиль автора дуже легкий та цікавий, розповідь занурює тебе з головою в пригоди Наді. Сподобались описи героїв, вони змушували скласти власне враження про людей. Сама ідея книги дуже повчальна: багато наших травм тягнеться з дитинства і ці проблеми інколи можна вирішити не лише з психологом, але й власними силами. Також книга дуже добре описує момент того, що правда завжди випливає назовні.

Уявіть, що одного дня ви отримуєте книгу, де описане… ваше життя. Саме таке трапилося з Надею — книжковою блогеркою, яка й так ледве тягне свої будні, повні кави, сумних думок і відчуття, що щастя — десь осторонь. Відправник посилки невідомий, а брошура всередині — з описом життя самої Наді. Хтось знає про неї, спостерігав за її життям, і тепер головне питання — хто ж цей автор і навіщо він це зробив? Ця загадка тягнеться крізь увесь сюжет, змушуючи читача підозрювати кожного. Мама Наді — повний ?: токсична, жорстока, та ще й з улюбленою донькою, якій дозволено все, і тією, яку постійно принижують. Читаючи, я вкотре дякую Всесвіту, що мої батьки завжди бачили в мені розумницю й красуню — бо, можливо, і я була б такою ж зламаною, як головна героїня. Чесно, динаміки не вистачало. Надто багато дрібних побутових деталей — «заварила каву», «буцнула каштан», «потягнулася в ліжку» — і все це збивало темп. Але… іноді в історії виникало щось загадкове й трохи містичне, що змушувало дочитати до кінця. ? Не ідеально, але з родзинкою.

«Надя пробіглася пальцем блискучими гладкими обкладинками, потім взяла «Інститут», розгорнула, від чого ледь тріснув корінець, і зашелестіла сторінками, вдихаючи незрівнянний запах паперу та свіжого друку. Це був запах інших світів, неймовірних пригод та жахливих таємниць.» Віталій Дуленко — «Там, де живуть книжки» Це книжка, яка несподівано торкається дуже глибоко. Вона починається як історія про звичайну дівчину, Надю, що вела книжковий блог і раптом опинилася перед тим, як книжки перестали її рятувати. Усе, що колись надихало, починає тиснути. І саме в цей момент до неї потрапляє загадкова книга — в якій, наче кимось підглянуте, описано її власне життя та його жахлива таємниця. Автор створює атмосферу тривожної тиші — тихої, провінційної, але наповненої напругою. З кожною сторінкою Надя наче спускається вниз по сходах своєї пам’яті, де виявляє травми дитинства, забуті голоси, тіні минулого. Щоб розібратися зі своїм минулим Надя бере відпустку та їде до рідних в провінційне містечко Соколяни де й відкриває старі сімейні рани, давні травми і приховані таємниці.. Цікавий сюжет з ароматом книжкових полиць. Але найбільше — це роман про те, як література лікує, навіть коли здається, що вона тебе зрадила. P.S. Хто надіслав головній героїні книжку я здогадалася майже одразу, але чимось автор мене зачепив і я з задоволенням дочитала книжку до кінця, щоб підтвердити свою здогадку. А ще я відвідала онлайн зустріч з автором і дізналася багато цікавого про книгу та її персонажів, наприклад, що історія виникла як жарт у книжковому чаті та виросла в щось справді захопливе, впізнаване для блогерів і читачів? #марафонкнигомам (Книга в якій є відпустка/канікули)