Очікування і реальність, як то кажуть) Обрали цю книгу на книжковий клуб, бо зацікавились назвою) Книжкового тут 3 %, тому не будуйте очікування) В загальному трохи містичний, трохи детектив, трохи драма... на вечір-два. Ну вже надто проста книга...напевно для людей, які тільки тільки шукають свій жанр ...

Головна героїня на початку книги дуже нагадала мені мене в мої 25 років, коли я багато читала, пила багато кави і колекціонувала різні гарні чашки (чашок в мене і зараз занадто багато), присвячувала час своєму блогу в інстаграмі, де я ділилась подорожами, смачними закладами та прочитаними книжками, тому з першої сторінки я була повністю захоплена цією книгою. Надя працює в айті, не погано заробляє, винаймає квартиру та живе удвох із котиком, веде книжковий блог із задоволенням, бо дуже любить читати книжки. Вона не має хлопця, бо попередні її відносини закінчились дуже невдало, і зараз вона бажає жити в своє задоволення. Одного дня їй надходить посилка в якій надрукована книга про саму ж неї, але її історія написана занадто позитивно, а не дійсно як воно було. А на останній сторінці цієї книжки - звинувачення її у вбивстві. Надя шокована та не може уявити хто б міг таке утіяти, вона намагається розібратись хто ж це написав та чому вирішив звинуватити її і тому їде в своє рідне містечко до мами і сестри, з якими в неї склались не дуже добрі стосунки. Книжка з першої сторінки захоплює, - і поки не дочитаєш - не можеш зупинитись. Надя дуже хоробра, розумна та вихована дівчина, її бажання побудувати власний затишок та сила волі аби досягати всього самій - вражає. Хто написав ту книгу про життя Наді та затіяв то все я здогадалась майже одразу, а от над тим, хто був убивцею довелось добряче подумати. Дуже раджу цю книгу!

Історія починається з дівчини Надії, яка починає розвивати свій книжковий блог, у який виставляє велику кількість інформації. Звичайно, сім’я, а саме мама та сестра, не дуже її в цьому підтримували, і загалом сімейні стосунки були важкі. Я б сказала, що все стабілізувалося тільки в кінці книги. Одного дня їй приходить повідомлення від Нової пошти, що прийшли її посилки, а саме книги, які вона замовляла, та якісь документи. У цих документах була книга про неї. Якийсь невідомий автор написав книгу про життєві таємниці Кнежицької Надії. Її це дуже здивувало, і вона почала читати. У книзі було все про її життя: про стосунки з батьками, як вона збиралася їхати до Києва, що в неї все добре і вона йде до успішної кар’єри. Також було написано, що вона винна у вбивстві такого собі Юри, бо на місці злочину знайшли такий самий кулон, як і в неї (який був подарований її батьком для неї та її сестри). Читаючи книгу, Надія була зла, адже багато того, що було написано, — неправда, а особливо те, що вона нібито винна у вбивстві Юри. Ну і Надія збирається приїхати до себе додому, щоб довідатися, чи раптом не винна у вбивстві її сестра (бо вона мала такий самий кулон). Вона починає розпитувати всіх, збирати інформацію, дізнається багато нових фактів і, звичайно, підозрює свою сестру та ще декого. Спочатку читалося трохи важко, але вже десь в середині книги стало дуже цікаво. Мені сподобалося, як розвивалися події та які таємниці поступово розкривалися. Кінцівка мене трохи здивувала і сподобалася. Моя оцінка — 4/5 ⭐️⭐️⭐️⭐️, і саме за другу половину книги, бо початок був трішки важкуватий.

«Я скільки живу, а відьом не бачила. Зате людської гиді зустріла чимало, то гірше за всіх чортів та дідьків.» Історія Наді Книжицькой - це опис життя кожного книголюба, який почуває себе краще під час читання. Того, хто, мабуть, біжить від реальності в казкові світи , проживаючи інші життя. Книжкова блогерка знайшла своє місце сили під час коронавірусу. Та все-таки «Там, де живуть книжки» детектив з елементами сімейної драми. «Як мені з цим жити далі? Знати, що в усіх нас є свої таємниці, немов ми чужі люди, а не сімʼя. Як мене втомило те, як усе міняється. Хотілось би хоч чогось надійного в цьому житті, на що можна було б спертися, у чому б можна будо бути впевненою. Але де там...» Історія розповість нам про таємницю сімʼї Наді, яка несподівано має відношення до трагічної події в рідному містечку. Хтось намагатиметься залякати її. Наді потрібно дізнатися правду, або зізнатись в… чомусь? Напочатку мене не дуже тішив опис предметів, дій, які на мою думку не сильно впливали на сюжет. Наче було забагато води. Але, коли дівчина розпочала своє розслідування, все заграло іншими барвами. Це не моторошний детектив, це гарна книжка на вечір з елементами містики. Читається швидко й легко. І мені сподобалось, як переплітається минуле з майбутнім. Як події стають більш закрученими, даючи читачу підказки до власних висновків. Та трохи містичних історій рідного містечка Наді, щоб нагнати на нас страху.

Уявіть таку ситуацію: запійного безробітного алкологіка, який вважає себе другим Гемінґвеєм, виганяє з квартири його дівчина, і він влаштовується доглядачем маяка, якийсь час узагалі не п'є, а тоді раптом починає чути голоси, бачити привидів і розмовляти з маяком. Схоже на містичний трилер? Як на мене, більше нагадує алкогольний делірій. Але цей роман позиціонується саме як містичний трилер, і деякі ознаки цього жанру в ньому таки є. Одразу зазначу: книжку трохи витягнув фінал. Не скажу, що вона мені сподобалась, ні, зовсім не сподобалась, але принаймні я зраділа, що автор не виправдовує головного персонажа, бо в мене закрадалися думки, що всю цю історію читачам подадуть під соусом романтики. На щастя, цього не сталося. Хух! Як трилер, роман слабенький. Йому не вистачає гостросюжетності, сама містична складова прописана доволі схематично, домінує тільки на останніх сторінках твору, а весь сюжет обертається навколо непропрацьованих дитячих травм головного і другорядних персонажів. Твір більше нагадує соціально-психологічний роман, у якому на перший план висувається проблема алкоголізму й знецінення себе. Тут ціла купа персонажів із алкогольною залежністю. Через це часто видавалось, що автор повторюється. Данило, головний персонаж, п'є, його вітчим пив, його мама пила, батько Насті п'є. І це я згадала ще далеко не всіх. Взагалі, твір дуже гнітючий. Немає жодного персонажа, який був би хоч трішечки задоволений своїм життям, ну, хоч чимось. Я розумію, що в кожного свої травми, проблеми, свої скелети в шафі, але все було занадто похмуро, аж до неправдоподібності. Крім того, багато персонажів мали можливість змінити своє життя, але ні, їм більше подобалося себе шкодувати. Щодо містики. Знаючи про любов Данила до спиртного, я просто не могла повірити в привидів у маяку. Деяких персонажів було справді шкода. Наприклад, Настю, яка три роки прожила з алкоголіком. Навіщо? Бо відчувала себе непотрібною й самотньою. Настільки, що добровільно погодилась на таке пекло. Плюс модель сім'ї, у якій тато постійно напідпитку, але, на думку мами, це зовсім не страшно, адже ж головне, що чоловік їх із дочкою не б'є. А, ну і ще ж Настя Данила кохає! Як можна кохати такого, як Данило, то вже інше питання, але погоджуюсь з автором у тому, що такі жінки справді існують, цього не заперечиш. Деякі персонажі, наприклад головний, дратували. Я все боялася, що автор зведе сюжет до того, що переконуватиме читача співчувати Данилові. На щастя, цього не трапилось. Такого неприємного головного персонажа я вже давно не зустрічала в літературі. Він нитик. Не мужчина. Увесь світ винен у його нещастях. Ну, і те, що Данило заздрить своїй дівчині через її успіх, - то взагалі дно. Молодий здоровий чоловік плачеться, бо в нього нема роботи, а працювати на менш престижній посаді, ніж він хоче, вважає принизливим. І при цьому заздрить своїй дівчині, яка його утримує. Данило неврівноважений. У нього починається істерика з найменшого приводу. Мене дуже смішило, коли він останніми словами крив свою начальницю (правда, за спиною, в очі - боявся, адже ж звільнить). Данило хотів вивести її на чисту воду, вважаючи, що Любов причетна до містики на маяку. Але справа в тому, що робив він це не заради справедливості, а тому, що йому здалося, ніби ця жінка зверхньо до нього поставилася. Данило постійно намагався якось її принизити (звісно, позаочі), використовуючи дивні лукістські судження. Наприклад, насміхався з її фігури, волосся. Тобто те, що він запійний алкоголік, - це норм, з цього насміхатися в жодному разі не можна, бо то ж він п'є від важкого життя, а те, що жінка має фігуру, яка особисто йому не подобається, - це привід для зневаги. Взагалі, Данило поводив себе, як дитина. Часто дзвонив Насті й хвалився, що не п'є. А потім йому раптом не сподобався тон, яким вона відповіла, і він пішов у черговий запій. Молодець, справжній господар свого слова: захотів - дав, захотів - забрав. Остаточно мене добили його "філософські" роздуми, коли він спостерігав за жінкою похилого віку й міркував про те, навіщо її ровесникам жити. Мені так і хотілося йому відповісти: "Будеш продовжувати так пити - до її років точно не доживеш". І ще хотілось додати, що справжні мужчини віку не мають, вони і в сто років будуть привабливими, але в Данила від мужчини хіба що деякі анатомічні особливості, тож йому не збагнути. Усі в нього винні: мама, бабуся, дівчина, начальниця, Гордій, рандомні люди на вулиці, барабашки - всі, тільки не він сам. Судячи з характеру Данила, його благородний вчинок наприкінці твору мене дуже здивував. Чесно кажучи, я не повірила, що людина може так різко змінитися, ще й в кращу сторону. Як на мене, пояснення всього, що коїлось із головним персонажем у маяку, краще було б шукати в реалістичній площині, ніж у містичній. Взагалі, твір мені здався невдалим наслідуванням Кінгового "Сяйва", а після прочитання роману я переконалась в одному: привиди зруйнували значно менше життів, ніж алкоголь.

Дуже душевна, атмосферна книга. Короткі історії, різні, легкі і не дуже, приємні і щемкі, мабуть кожний знайде ту, яка відгукнеться у серці спогадами, думками, мріями. Бажано читати у зимовий період і з теплим напоєм у руках)

Чудова збірка 15 оповідань сучасних українських письменників про Різдво і українські традиції, про війну і любов, про родину і дитячі спогади. Люблю такі збірки, бо обовʼязково відкриваю для себе нового автора, - цього разу це Юлія Мак (розумію упорядника книги, що розмістив це оповідання першим).

❤️‍?А меч в його руках пером легеньким стане. Це збірка з 15 коротких різдвяних (і дуже різних за характером) історій, - про традиції, про кохання і #про_війну. Про ворожіння на Андрія, про дитячі спогади і про рішення залишитись тут, вдома, серед своїх. Про ложку куті, яку залишаєш для тих, кого вже немає поруч. Про родину, що нарешті зібралась разом, про скорботну зірку Різдва, про коляду, щедру і посівання. Про складну сімейну динаміку, лицемірство і свята, які стають випробуванням. Про родинні реліквії, блекаути і вогник надії серед суцільного мороку. Про спалення дідуха, про метушливі дні підготовки до Різдва і про людей, які не знають іншого шляху, окрім нищення. Про дитяче свято у Маріуполі, якого ще не торкнулась війна. Про вертеп і про заборону релігійних свят. Про присягу замість світової слави, про полон, про побратимів, які відійшли у засвіти. І про довгожданий кінець війни. ✨ Мої улюблені історії з цієї збірки створили Юлія Мак, Ольга Богомаз, Анастасія Левкова і Валерій Пузік, але вся збірка дуже хороша (мені не сподобалась тільки історія Сашка Столового). Книжка дуже комфортна, дуже «своя». Я чомусь навіть не дивилась в її бік, але виявилось, що це саме те, що мені було потрібно. Автори: Ольга Богомаз, Анна Грувер, Віталій Дуленко, Таня Касьян, Юлія Лаба, Софія Мокій, Кирило Половінко, Валерій Пузік, Надія Сухорукова, Марія Титаренко, Христина Шалак, Юлія Мак, Олена Пшенична, Сашко Столовий, Анастасія Левкова