Книжка містить декілька повістей. Проте мене найбільш вразила саме "Чорне сонце", де розповідається про початок становлення батальйону Азов. Події в книзі реальні, як і герої. Декого можна "загуглити", Автору, як завжди, вдалося чудово поєднати документальні події з художнім баченням. Таке враження, ніби Василь Шкляр сам перебував у місцях, які він описує. Урзуф, Маріуполь, Широкіне... Дача Яника, яка стала базою Азова, Маріуполь, який змінювався і українізувався буквально на очах, Широкінська спецоперація та, на жаль, покинуті надії. .. Книга переносить нас в час тих подій, коли все починалось. Вона щира, добра та з гарною кінцівкою

Цікавий, легкий, пригодницький роман про історичних персонажів, які не так часто зустрічаються в літературі. Дуже подобається специфічна жива мова в цьому та інших романах автора.

Захопливий і дуже динамічний сюжет про українця, вояка Французького іноземного легіону, що виконує надзвичайно складне завдання з порятунку дочки загиблого генерала з достатньо гарячої точки світу. Майже місія нездійсненна, але заснована на реальних подіях. Я вже прочитала багато книг цього автора і мені також подобається його специфічний стиль і мова, приправлена черкаським діалектом. Читається легко, цікаво і швидко. Книга може сподобатись тим, хто полюбляє читати шпигунські пригодницькі історії. Поки читала було відчуття, що книга явно заслуговує і дуже просить екранізацію, яку можна випускати у світовий кінопрокат. І коли дочитала, то була здивована інформацією на звороті книги, що все-таки була спроба екранізації і назва "Самотній вовк", це якраз назва фільму, який планувався, а перша назва цього роману була "Елементал". Роман сподобався, як і несподіваний фінал) Тепер сподіваюсь, що колись буде і екранізація, вдалий час якраз настав)

Вперше читала Шкляра і однозначно залишилась під враженням. Фантастичний твір! Роман про підпільників УПА, зрадників, і перипетії долі. Про минуле і теперішнє, які зійшлись в одній логічній точці. Дуже подобається і стиль написання Шкляра, і занурення в історію. Це було відмінне знайомство з автором, на одному подиху.

Тема роману для мене зовсім неочевидна – рух литовських партизанів часів СРСР. Моя наївна душа гадала, що лише ОУН-УПА вели підпільну боротьбу проти КДБ, однак анотація до книжки викрила чергову прогалину в моїх знаннях з історії. Проте визначити проблему – це наполовину її вирішити, хіба ні? Роман – це спогад (сповідь?) одного з литовських партизанів на псевдо Лютас, який розповідає про свій шлях довжиною у більш ніж пів життя від Другої світової й аж до наших днів. Розповідь цікава і як належить пригодницькому історичному роману – динамічна та захоплива. Окрема насолода – це лексика. Василь Шкляр приправив текст яскравими смачними словами, багато з яких пішли в мій словничок. Героїв зображено живими, об’ємними. Багато з них з’являються лише на короткі епізоди, їхній характер та зовнішність описані лаконічно, але це не заважає чітко їх уявити. Дещо передбачуваний образ зрадника, проте це не псує роман. Та й детективна лінія тут не головна, а скоріше епізодична, ніби ще одне підтвердження, що зрадники були що тут, що там. Багато питань викликає назва і пан Василь у своїх інтерв’ю неодноразово повторював легенду-гру для малих дітей, яким обіцяли показати заячий костел. За визначенням самого автора «Заячий костел – це те, що дуже хочеш побачити, але не побачиш ніколи». Я б змінила цю фразу і додала, що «Заячий костел - … але побачиш лише якщо будеш боротися». Як боровся литовський Одіссей Йонас-Лютас, як і боровся його дядечко Міколас, навіть коли усі навколо вважали його божевільним. Як і боролася уся Литва насправді. Тому цей образ нагадує мені саме незалежність Литви, її велич – щось, що було в історичній пам’яті кожного литовця – спогади про короля Міндовга, зашиті в ДНК, але те, що вислизнуло з рук, давно поросло мохом і перетворилося на легенду і здається, що ніколи цього вже не побачиш. Щоправда наприкінці Лютас знаходить костел випадково і, нехай пробачить мене увесь литовський народ, як і Литва здобула свою незалежність в 1990 році без довгих кровопролитних воєн. Зрештою, як і Україна в 1991. Проте найбільше мене вразила Литва, а точніше її природа. Це не та країна, що знаходиться у всіх на туристичному слуху і вона записана далеко не в усі путівники Європою. А даремно. І в цьому легко переконатися, варто лише погуглити фотографії. Загалом роман мені дуже сподобався. Він живий та цікавий, сюжет -гострий, діалоги - концентровано-смислові, а кохання – щире та безкорисливе. Рекомендую усім хто цікавиться історичними романами.

Якщо є бажання зануритись з головою в історичну тематику, то роман "Заячий костел" - ідеальна книга. ?В боротьбі з нашим одвічним ворогом ми не були самотніми, інші народи також боролись за незалежність, але переживаючи пекло війни, інколи, щоб подолати одне зло, від незнання чи нерозуміння обирали менше, але також зло. Історія про підпільну боротьбу у Литві після Другої світової війни. Герой в патріотичному пориві і думках про незалежну державу обрав поміж двома тиранами, опинився в полоні, а далі - заслання у далеку Україну, втеча з табору та нестримне бажання повернутись на батьківщину. ?Описи природи - прекрасні. Любов до рідної землі проникає крізь кожне речення. У мене не було жодних проблем, щоб уявити ліс, річку чи село, відчути погоду, мряку чи хурделицю. Книга настільки майстерно написана, що читання перетворилося у кіно. Сюжет захоплює. ?Окремо потішила згадка про волинських лісових хлопців, їх безстрашність та відвагу. ?Схиляю голову перед автором - титанічна праця з архівними матеріалами, вивчення особливостей литовського підпілля, традицій, методів боротьби. А скільки згадок про Велике князівство Литовське! ?Можливо, за інших обставин мене ця книга так не зачепила б. Але коли щодня наші люди гинуть, бо досі існує ця недодержава, і скільки років ми боремось за своє право на життя - ця історія сприймається по-особливому. Раджу.

Дуже цікава книга, захопливий сюжет. Можна провести багато паралелей із сьогоденням. Текст, вислови, описи, діалекти - все настільки ЄДИНЕ, що читається просто на одному подиху. Це моя перша книга Василя Шкляра і я дуже тішуся, що обрала для знайомства саме її. Однозначно раджу прочитати!!! "Зраду можна зрозуміти, але не можна пробачити" - вислів, який актуальний в будь-якому часі...

Чудовий історичний роман. Інтригує, захоплює. Не могла від нього відірватися. Раджу ♥️